Унія

Тодi з ним був Йордаш Валендула, якого ми з паном Яношем добре знаемо i який нiколи не давав приводу сумнiватися в його словах.

– Жодного разу за дванадцять рокiв, – кивнув трансiльванець. – Людина вiльна i доброi слави.

– Вiн знайшов у тiй мiсцевостi поважного старця, який повiдав Валендулi про заповiтне мiсце. За його словами це мiсце присяг, на якому клялися давнi володарi та розбiйницькi отамани. Сила, яка там мешкае, здатна переслiдувати клятвопорушника та зводити його на погибель. Тому навiть затятi убийники з ватагiв не насмiлюються ламати даних у тому мiсцi присяг.

Там Валендула побачив дивного кам’яного хреста та поставленi в лiнii брили, котрi нагадали йому допотопне камiння, що стоiть у Карнацi, на березi захiдного океану.

– Се був не простий хрест, – похитав головою Леваi.

– Старець, – продовжив сенатор, – сказав йому, що в тих мiсцях колись була твердиня волхвiв, яка називалася Лоевим. І що мiсце це е мiсцем таемноi сили. Що воно нiби серце козацького краю, де присяги набувають найвищоi чинностi, а молитви сягають дворiв Господнiх.

Що воно е оракулом, який провiщае майбутне i дае знаки тим, якi прагнуть вищоi долi.

– Якi не заблукають у самому центрi Плероми… – вставив трансiльванець й миттево замовк, бо наштовхнувся на погляд Немирича.

«Певно сих вищих матерiй зi мною обговорювати не пасуе», – припустив Виговський та постановив собi запам’ятати грецьке слово, яке позначало, якщо вiн, звiсно, не помилявся, повноту i викiнченiсть.

– Я чував розповiдi про древнiй Лоев, – запевнив писар, – й можу пiдтвердити, що серед козацтва, й не лише низового, тi краi помiж Каневим i Корсунем дiйсно вважаються корiнними.

Там козацтво правдиве i заведено ще з хазарських часiв. Щоправда, за татар все зазнало великого запустiння i вiд Лоева залишилися три горби i два тини. Якого тепер там шукати оракула, менi не знано. Про оракулiв ми нiчого не чули, в тiй складнiй матерii блудимо.

– Тим не менше, саме там таборилися козаки пiд час рушень тридцятого, тридцять другого та пiзнiших рокiв.

Там збирали таемнi наради та творили небаченi серед християн присяги. Саме там позаминулого року дивне непрояснене зацiпенiння охопило Томиленка, коли Кисiль з Кононовичем вiдбирали в нього булаву. А четвертого грудня там збиралася чорна рада й в числi воiнiв були тi, яких прийнято вважати природними чаклунами. Чи це випадково?

– Мiсце зручне.

– І тiльки?

– Думаю, що так. А ще згадую того ритора, що вчив мене у братськiй школi.