Унія

Вiн любив повторювати, що не варто покладати всi очiкування на телуричнi сили. Казав, що слово народжуе творiння цiкавiшi, анiж земля-прамати.

Серед товариства залягла довга мовчанка. Лише в колбi кальяну не припинялася булькотлива справа та шарудiли слуги, розставляючи наiдки на складеному зi скринь столi.

– То ви кажете, що двiчi навiдували тi грунти? – пiсля щироi затяжки уточнив Немирич.

– Так.

– А якби, пане Іване, я звернувся до вас iз проханням вiдвести до того мiсця пана Яноша? Пан Олександр повiдомив, що негайно пiсля весiлля ви вiдправляетеся до Корсуня.

– Козацький комiсар вже мабуть зачекався на свого писаря, – усмiхнувся Виговський. – Я i щодо весiлля невпевнений. Якби пан електор не запросив до цiеi розмови, я б у мiстi й не ночував.

– Хiба ви не запрошенi на весiлля?

– Був запрошений.

– То лишайтеся.

– Буде видно, – писар глянув на електора, той знизав плечима. – А що стосуеться пана Леваi, то жодним чином не буду проти, щоб високовчений пан склав менi компанiю.

– Це не питання, – запевнив Немирич. – Я дам вам своiх джур, або ж попрошу в ясновельможного…

– Лицарi не бояться шляхових пригод, – трансiльванець задер голене пiдборiддя.

– Тим бiльше, що нас iз паном охоронятимуть дана менi королiвська грамота та ваше знане iм’я, – iз серйозним обличчям наголосив Виговський. – З вашого дозволу, шановне панство, будемо вважати, що цю перипетiю ми вичерпали.

– Але ж, пане Іване, ви ж не вiдмовитеся прийняти вiд мене дещо на знак поваги? – Немирич вiдстебнув вiд пояса шкiряний капшук.

– У тому немае потреби, пане Єжи.

– Юрiй.

– Жодноi потреби, пане Юрiю.

– Дорога до Корсуня неблизька, зимна. Й вам з паном Яношем не завадять кiлька португалiв.

– То вiддайте iх пану Яношу, – пiдсумував Виговський. – Але я маю до вас, пане Юрiю, запитання спекулятивного штибу. Якщо ви, навзаем, маете час та наснагу…

– Буду радий вам вiдповiсти, якщо дозволять моi скромнi знання та досвiд.

– Але то вже настав обiднiй час, – нагадав електор. – До княжих столiв запросили на вечiр, то ж тепер не погребуйте принагiдним куховарством.

Штефанович дав знак i слуги зняли з жаровнi мiдного казана, де варилася осетрова юшка. На столi вже стояли срiбнi кубки-погари з мальвазiею, щойно добутою з пузатоi дельви[22 - Дельва – невелика бочка.