Унія

], тарелi з гречаними галушками на салi i медовими плесканками, миски з волоськими горiхами та соленими грибами.

Не встигло товариство спробувати юшки i пригубити мальвазii, як на стiл поставили срiбну гусятницю.

Електор вiдкрив ii. Запах прянощiв i смаженоi дичини наповнив примiщення.

– Пропоную славному панству оцiнити верховну страву мого домового поварчука. Мазури називають ii «п’яним веприком».

– Певно, навiть тутешнi дики п’ють оковиту, – спробував пожартувати трансiльванець.

– Вепрове м’ясо поварчук добре вимочив у винi з часником та прянощами, а перед смаженням виваляв шматки у перетертiй з волоськими горiхами корицi, – пояснив Штефанович.

– Також вiн додав сумiш iз трав та корiнцiв, назв яких не сила запам’ятати.

– У назвах немае потреби, якщо м’ясо таке соковите, – зауважив Виговський, пробуючи дичину з ножа.

– Тут можна посперечатися, – посмiхнувся Немирич. – Галли дають своiм паштетам та випiчцi такi несподiванi i дотепнi назви, що лише вони однi розгортають апетит, наче бойовий прапор.

У Реймсi мене пригощали паштетом з оленини, який називали «вечiрньою ностальгiею ненажери». А в Бременi iталiйський кухар зготував нам «серце в каретi збудженоi графинi». На вигляд – звичайне м’ясо, проте всi шукали в ньому причину збудження. І, як не дивно, знаходили. То ж назви мають значення.

Нiхто з присутнiх не заперечив.

Коли товариство взяло штурмом зовнiшнi бастiони голоду, розмова вiдновилася.

– Перед тим, як запитати в пана Юрiя, – почав Виговський, – я б хотiв зробити невеликий вступ, аби пан Юрiй та ви, панове, зрозумiли, якi саме складнi та пекучi думки спонукують мене поставити це запитання.

Адже вiдправляючись до Корсуня, мiркую про минуле та майбутне нашого краю. З вашого дозволу.

– Звiсно, пане Іване, – кивнув сенатор.

– Я вже згадував прикрi республiканськi чвари, що вiд початку правлiння Жигимонта Третього струшують Рiч Посполиту. Як на мене, причина iх криеться в тому, що були порушенi давнi клятви, якi давалися руському лицарству за славних часiв Ягеллонiв.

Тодi, згiдно старих унiй, нам були переданi королiвськi привiлеi, серед яких чiльне мiсце посiдала повага корони до прабатькiвськоi вiри нашоi, яку на руських землях достойно отримали вiд грецьких патрiархiв. За доби Ягеллонiв коронованi мужi ставили першим у титулi звання великих князiв руських. Духовними мiсцеблюстителями тiеi згаслоi державностi були i е киiвськi митрополити, що не даремно мають осiдок у престольному мiстi князiв давнини.