Унія

Чи погоджуеться пан Юрiй з такими моiми розмислами?

– Уважно слухаю вас, пане Іване. Маю повагу до ваших слiв.

– Тодi веду далi. Нинi над нашою з вами вотчиною титулованим князем стоiть милостивий наш король Володислав, який е оборонцем наших прав i привiлеiв. Але гордi слуги його не зважають на присяги прадiдiв своiх i мають нашу вiру за другорядну, неповну й ледь не за еретичну. Гордi слуги не вважають нашi церкви за храми i смiються з наших молитов. Якби не ця прикра обставина, козацька громада нiколи б не пiднiмала зброi проти Республiки.

Бо ж козаки, як i лицарi, за природою своею стоять на оборонi закону. Вiдповiдно, всi iншi рушення козацькi, включно з походами за Понт, спонуканi або порушеннями закону з боку бусурман, або ж звичайною вигодою. Нiяких iнших джерел звитяги в нас немае. Отже маемо вiру грецьку, як законну основу самобутностi нашоi i на законi будемо стояти, як давнi римськi мужi. Попри все те нiхто з козацькоi старшини та правдивих родiв руських не ставить пiд найменший сумнiв владу над нами його найласкавiшоi королiвськоi милостi. Я тим бiльше. Це, пане Юрiю, е конклюзiею[23 - Конклюзiя – закiнчення.] мого вступу.

– Я вас вислухав, пане Іване, i даю вам свое щире запевнення, що нiчого з ваших мiркувань та iсторичних екскурсiв не буде винесено за межi цього благородного товариства, – сказав Немирич. – І, звiсно, чекаю на ваше запитання.

– Я хотiв би зрозумiти, пане Юрiю, що несе нам та нова вiра, яку ви з родиною сповiдуете. Маючи ясне i тверде розумiння, менi легше буде переконати киiвських пiдтримати вас на виборах пiдкоморiя.

А ще згадую те, що ви писали у вашому трактатi про вiйну з московитами. Що не треба обходити мовчанкою душу набожних, сила яких набагато потужнiша, лише святим змiцнюеться i золотим гаком ловиться. Бентежить мене той ваш золотий гак.

– Бачу, пане Іване, що ви володiете риторичними вмiннями, – кивнув Немирич. – І що у вашому бажаннi розумiння криеться не одне, а, принаймнi два запитання. Перше ви нам явили, а друге сховали в тiнi.

– Нехай так.

– Тож мушу також зробити вступ. Чи вiдомо вам, пане Іване, чим римське та грецьке сповiдування вiри вiдрiзняються вiд всiх iнших вiрувань, вiдомих вiд часiв Адама?

– Певне, вiрою у Святу Трiйцю, – припустив Виговський.

– Я не догмати чи то теологiю маю на увазi, а нарiжний принцип звертання до Всевишнього.

– Чекаю на вашi роз’яснення.

– Всi вiри единобожникiв, якi ми знаемо, передбачають, що очiльник побожноi громади е предстоятелем.