Унія

Якщо корiннi козацьки роди готовi проливати кров лише за те, щоб iх причащали грецьким трибом, то це зовсiм не той золотий гак, яким виловлюють героiв в Європейськiй вiйнi. Там б’ються за спiльне майбутне, якому нова вiра вiдкривае широку браму, за нову християнську науку, що поборюе римське мракобiсся. А за що билися Павлюк з Остряниним? За сиву минувшину, де дурний на всю голову Свидригайло, що на радiсть русинам називав себе великим князем руським, живцем спалив митрополита Герасима?

– У сивiй минувшинi жили не однi Свидригайли.

– Й це також правда, пане Іване.

– Та й Павлюк, думаю, шукав не лише старого покону. Занепад законiв, як вiдомо з прикладу Рима, змушуе принижених громадян власноруч виборювати собi мiсце пiд сонцем.

– Щось боюся я, аби на це виборене мiсце не прийшов Осман, або й Московит. А на ваше приховане запитання я вам також дам вiдповiдь. Нам доведеться ще довго бути в однiй Республiцi разом з Ляхом, аж поки в серцях козацьких не запалае вогонь новоi вiри i вони не почнуть всiма силами та мрiями вдивлятися не в дике минуле свое, а в майбутне, сповнене освiченiстю.

І лише тодi варто буде згадати про споконвiчну законнiсть княжого престолу у Киевi. Бо iнакше, як кажуть фiлософи, примiтивнi форми запанують над розвинутими, вiдкриваючи дорогу темрявi.

– Я погоджуюся з паном Юрiем, – пiдтримав сенатора Штефанович. – Якщо, не дай Господь, козацтво поруйнуе Рiч Посполиту, на наших землях запануе не свiтла воля, а деспотiя, до якоi з часiв вiзантiйських тяжiють священство та люднiсть грецькоi вiри.

Бо ж, як нам вiдомо, значна сила з плебейства i священства спить i бачить себе пiд рукою Московита.

– Ненавидить владу писаного закону i мрiе про монаршу милiсть, засновану на свавiллi, – докинув Немирич.

– Я в певних речах маю бачення подiбне до вашого, – визнав Виговський. – Лише не можу погодитися з тим, що наша прабатькiвська вiра самобутньо виводить з себе деспотiю. Митрополит Могила багато робить для просвiти православноi людностi.

– Але ж тих, хто його наслiдуе, небагато, – зауважив електор.

– Скiльки наших ченцiв не знають грамоти i живуть по скитах, ненавидячи все просвiтлене. І за це iх вважають твердими у вiрi та сповненими благодатi.

– Утiм, у нас е ще час для зростання освiченоi поростi.

– Якщо направду е, – буркнув Леваi, повертаючись до кубка з мальвазiею. – Я буду пити за iстинне Свiтло.

– За Свiтло! – пiднiс й свiй кубок Немирич.

– Нехай буде так! – пiдтримав iх Штефанович.