Унія

Сенатора вразило ii обличчя – видовжене i нервове, з великим тонкогубим ротом. У ньому жила особлива краса, витончена i хижа одночасно. Колiр очей неможливо було визначити в блукаючому свiтлi смолоскипiв, але дивилися вони без страху, з цiкавiстю та очiкуванням. Немирич вирiшив, що в дiвчинцi, попри ii вбогий одяг та пiдземне мешкання, тече благородна кров.

– Най благословить вас Божа Мати, ясновельможний, – дорослим голосом, глибоким i сильним, привiтала коронного гетьмана дiвчинка. – І вас також, ясновельможний князю, – грацiйно вклонилася вона в бiк Радзивiлла, – i вас, незнайомий пане, – в бiк Немирича.

– Як вам наше янголятко, пане Єжи? – Важка долоня военачальника лягла на волосся дiвчинки, пригасила його золотисте свiтiння. – До речi, вона хоче, щоб ii називали Паллiдою.

– Навiщо тобi таке iм’я, красуню? – здивувався сенатор. – Ти хочеш, щоб тебе називали «блiдою»?

– Так, незнайомий пане.

– Навiщо?

– Бо менi таке до вподоби.

– Але це слово мае й iншi значення. Наприклад «вкрита плiснявою».

– А хiба це не пiдземне царство? – Дiвчинка обвела поглядом склеп. – Як на мене – найсправжнiсiньке. То ви, пане, називатимете мене Паллiдою?

– Погоджуйтеся, вона дуже вперта, – порадив усмiхнений Радзивiлл.

– Добре, Паллiдо, нехай буде по твоему, – погодився Немирич.

– Уклiнно дякую вам, незнайомий пане, – швидко й хитро глянула на нього дiвчина.

Сенатор мiг би присягнути, що в тому поглядi проглядало дещо, прямо протилежне дитячiй невинностi. Грiшне видiння розквiтло перед очима Немирича всiма вигинами i проникненнями. Вiдчувши погляд Радзивiлла, вiн вдав, що зацiкавився брудним алхiмiчним начинням. Хто його знае, може в цьому пiдвалi вiдбуваються еднання не лише сiрки з ртуттю.

– Минулого разу я дав тобi завдання, – нагадав дiвчинцi князь-гетьман. – Ти маеш що менi сказати?

– Так, ясновельможний князю, я дечого чула ввi снi.

– Що саме?

Немирич зi здивуванням вiдмiтив, що на обличчя верховного командувача впала тривожна тiнь.

– Я чула слова, – повiдомила Паллiда. – Латиною. Manu facta manu distruo.

– Увi снi?

– Так.

– Зрозумiв? – повернувся князь-гетьман до князя-канцлера.

– Руками створене руками руйнуеться, – знизав плечима той. – Чого тут розумiти?

– А ви, пане Єжи?

– Я можу помилитися… – непевно почав Немирич.

– Смiливiше.