Унія

– Ходять чутки, що пiд час iнспекцii Кодака, коли ваша свiтлiсть показували цитадель офiцерам… Це лише чутки.

– Продовжуйте, я не ображуся.

– Кажуть, ви запитали в одного з козацькоi старшини, що вiн думае про неприступнi бастiони, збудованi Бопланом. А той доволi нетактовно вiдповiв вам тими словами, котрi ми щойно чули: «Руками створене руками руйнуеться».

– Бачиш? – Конецпольський знову звертався до Радзивiлла. – Злi плiтки бiгають Рiччю Посполитою швидше за татарськi чамбули.

– До мене ще не добiгли.

– До тебе, канцлера литовського, не добiгли, а от до нього, – князь-гетьман показав пальцем на Немирича, – ще й як добiгли. Й ще до тисяч таких як вiн, i до усiх схизматiв посполитих. Добiгли i медом iм вуха помазали.

Й вже в сенатора запитав:

– Ім’я козака вам вiдоме?

– Казали, що то був Хмельницький.

– Колишнiй писар черкаського вiйська? Зиновiй? – уточнив Радзивiлл.

– Так, – кивнув Конецпольський, – саме так. Nil inultum remanebit. Sarmatis ora![26 - Nil inultum remanebit.

Sarmatis ora! – Нiщо не залишаеться без кари. Сарматам – сльози! (Лат.).]

– Себто? – було очевидно, що фаталiстичний настрiй ясновельможного почав дiяти канцлеровi на нерви.

– Тодi це були лише слова того, хто затаiв жадобу помсти.

– Погано затаiв.

– Але учора… – князь-гетьман пiдiйшов до величезноi скляноi колби; його погляд застиг на вигнутому склi наче зачарований спотвореним вiдображенням обличчя. – Учора я доручив Паллiдi спитати в прозорливоi сили, котра живе в нiй, що буде з нашою державною справою пiсля того, як я вiдiйду до предкiв.

І ось тобi вiдповiдь, влучна, як стрiла Аполлона-руйнiвника. Облуди тут бути не може. Це мiсце пильно охороняють. Паллiда не виходить звiдси й не спiлкуеться анi з челяддю, анi з драбами. Їi батько також. Дрова, iжу i воду сюди доставляе нiма холопка. Я все передбачив. А тепер скажи менi, звiдки ця дитина може знати те, про що навiть канцлер литовський не вiдае? Є в тебе пояснення?

– По-перше, – почав Радзивiлл, – це може бути збiгом, а по-друге…

– А ти що думаеш? – не дослухавши князя-канцлера, Конецпольський розвернувся до Лiбра.

– Збiг? Чи може демони лише лякають нас, щоб послабити сарматський дух?

– Паллiда запитуе, iй вiдповiдають, – сказав алхiмiк. – Вона б нiколи не насмiлилася ввести в оману або у пустий неспокiй верховного воiна держави. Але ж ранiше Паллiда вам казала, що ваша смерть ще не на часi. А доки вашмосце живi, держава буде у безпецi.

– Вона казала «сiм рокiв».