Унія

– Це ж не мало.

– Можливо для людини, та ще й немолодоi – так. Але держави живуть тисячолiттями. І вже накопиченi великi грiхи, такi великi як найвищi гори…

– Хiба держави грiшать? – промимрив Немирич.

– А хiба нi? – князь-гетьман важко пройшовся склепом, зачiпаючи бобровою шубою баняки та дротянi конструкцii незрозумiлого призначення. – Крок за кроком, унiя за унiею будували ми велику Республiку, еднали землi та сiм’i, видавали пресличних цурек[27 - Пресличних цурек – найкрасивiших доньок.] за немитих лiсовикiв, змiшували благородну сарматську кров з варварською i грiшили: так, панове, грiшили.

Порушували вiвтарнi присяги, розмiнювали вiчне на минуще, ображали святiсть. Скiльки грiхiв смертних наших прийняла на серце свое Матiр Божа, скiльки грiхiв…

– Пiд немитими лiсовиками ти, може, розумiеш моiх предкiв? – поцiкавився Радзивiлл.

Але Конецпольський його не чув.

– А тепер все це склалося в невiдкупний борг. Мене, мене, текел, упарсiн… Всi пророцтва вiщають погибель, – прошепотiв вiн, дивлячись на блакитний вогник пiд залiзним тиглем.

– Всi до одного й усюди… Все прахом пiде, все дiстанеться туркам…

– Я увi снi ще дечого бачила, – раптом озвалася забута вельможами дiвчинка.

Тепер вона сидiла на ослiнчику бiля комина та ворохобила вуглi мiдним дротом.

– Лише кажи менi правду, – князь-гетьман драконом навис над нею. – Про важливi речi пророчиш.

– Я бачила страшну людину, – безбарвним i рiвним голосом почала Паллiда. – Лицаря з отакенними вусами, – вона приклала вузькi долонi до рота.

– Вiн скакав на конi крiзь вогонь у панцирi i шоломi та кричав щось мовою, якоi я не зрозумiла. Вiн бився з iншими лицарями, перемагав iх, весь у кровi. А потiм я знову його бачила. Вже без шолома. Вiн палив людей живцем перед кам’яною вежею, високою вежею, i знову кричав. І тодi я розiбрала, що вiн кричить. Вiн кричав: «Ти зрадив мене, Ягайло! Я проклинаю тебе, Ягайло! Я зламаю твiй рiг, Ягайло!»

– Що за дурна маячня? – скривився Радзивiлл. – Ягайло?

Немирич припинив крутити перстень.

– Я знаю, про кого вона каже, – мовив вiн.

– Знаете? Про кого? – Конецпольський дивився на нього впритул, у нiс сенатору йшло несвiже дихання полководця.

– Вона бачила Свидригайла.

– Пояснiть.

– Сьогоднi я мав розмову з одним ротмiстром з Киiвського воеводства. Мова йшла про давнi часи. Вiн згадав, що Свидригайло розiрвав Кревську унiю та пiшов на свого брата Ягайла вiйною. Що титулував себе великим князем руським.