Унія

Оксамит i блават оправляли його кiрасу, до якоi майстри приробили золоченi сонця та герб Абданк зi щитом, покритим передiлковою емаллю. Вуса Виговський змастив лоем, вiд чого вони шпичилися як у правдивого французького маркiза.

– О, пан вже прийшов до тями, – замiсть привiтання констатував Креховецький. – То якраз доречно, бо ми збираемо невеличку раду.

– Панна Зося вже певно сказала вам, що iдемо до Корсуня, – припустив Виговський, сiдаючи в присунуте служницею крiсло.

Мечислав зауважив у писаревому голосi прийняте рiшення, що не пiдлягае обговоренню.

– Панна казала, що маемо iхати завтра, – пiдтвердив син пiдстарости.

– Бажано б сьогоднi, але зважаючи на обставини… – Виговський кивнув у бiк довготелесого. – Прошу вашоi поваги до пана Яноша Леваi, – вiдрекомендував вiн трансiльванця. – Пан е вченим шляхтичем, мае знання у лiкарськiй справi i люб’язно погодився подивитися, чи зможете ви iхати верхи.

– Мечислав Данилевич, герба Риля, – син пiдстарости пiдвiвся на лiктях.

– Бачите, пане Мечиславе, до вас прийшли три Іоанни, – латиною мовив трансiльванець.

– Сказано у святому переданнi: tres faciunt collegium (трое складають раду). А в iншiй проникливiй книзi сказано, що три Іоанни мають силу пiднiмати з мертвих, себто вiдновлювати некрозну плоть. Повернiть до мене вашу потилицю, щоб я змiг побачити мiсце ураження.

Заскочений красномовством жупанника, син пiдстарости забув про нудоту, присiв i надав свою голову до огляду. Леваi довго вивчав садно, бурмотiв незнаною мовою та проводив пальцями складнi манiпуляцii.

– У вас крутиться в головi? – нарештi запитав вiн.

– Трохи е.

Трансiльванець вiдiйшов вiд лiжка i звернувся до Виговського:

– Я б не рекомендував пану найближчих три доби сiдати на коня. Слизовi комори в його головi розхитанi й, як виглядае, не витримають дорожнього трясiння.

– Це зле, – гмикнув Креховецький.

– Доведеться залишити його тут, – сказав писар.

– На поталу латинникам? – похитав головою здоровань. – Не буде такого.

– Ми не маемо для нього анi карети анi котчii.

– То позичимо вiзка в електора. Довеземо його до Чуднова, а там або зможе iхати верхи, або залишиться в наших. Чуднов – мiстечко православне, латинники там не в бiльшостi. Та й Заславськi нам не вороги.

– Нам було б ближче низом, через Подолiю i Брацлавщину, – зауважив Виговський. – Тепер е нова дорога з Винницi.

– Для того, щоб iхати низом, треба мати гетьманську охорону, – не погодився Креховецький.