Унія

– Минулого разу ти напустив туману, але тепер вже все ясно, як бiлий день.

– Як бiлiсiнький день, – повторила за нею Кассандра.

– І чого ж вам ясно? – син пiдстарости вставив свое запитання мiж двох стогонiв бочки.

– Тебе подарували богинi-незайманцi, а не тiй богинi, що вiками не злiзае з чоловiчого прутня, – мовила крiзь смiх Калiпсо.

– Ти не коханець, ти балакун, – пiдтвердила Кассандра.

– Погонич волiв, – знущалася далi лiва.

– Святенник i боягуз, – тепер вже й права смiялася.

– Чого вiд мене хочете?

– Щоб ти припинив опиратися натуральнiй силi.

– Я й не опираюся.

– Опираешся, – вже без смiху сказала Калiпсо. – Бiля тебе вмлiвав вiд пристрастi чарiвний хлопчик, а ти лежав як замерзла колода i розбалакував про вiйну. Хiба ти розумiешся на вiйнi? Тобi лише бочками кермувати.

– Ви демони, – здогадався сновидець. – Геть вiд мене!

Вiн гаряче зашепотiв Ісусову молитву. Смiх спокусниць сповз на тихе хихотiння й звiдкiсь знизу пролунав страхiтливий трiскiт.

«Бочка!» – верескнув Мечислав; вiн вiдчув, що летить у прiрву.

За мить щось крижане та пекуче затопило весь всесвiт, нахабно забилося до рота i носа. Крик захлинувся.

Вiдтак мiцна рука висмикнула сина пiдстарости зi снiжного полону.

– Яка ще до дупи бочка? – почув вiн веселий голос Креховецького. – Якщо ви, вчений пане, так мiцно спатимете у цих вутлих санках, то вони перекидатимуться при кожному поворотi.

7

Вони встигли до Корсуня якраз перед вiтряними дощами, що перетворюють шляхи на болото.

Саме мiсто справило на сина пiдстарости гнiтюче враження. Майже три чвертi його займав погар, вцiлiлi будинки здавалися сплющеними i вбогими, й тiльки пiд захистом Корсунського замку перебувало з пiвсотнi капiтальних споруд. Над цитаделлю гордо стримiла свiжа костьольна вежа, а над бастiонами пiднятi були шатри i знамена, увiнчанi золоченими сферами.

Мечислав ще на пiд’iздi вiдчув, що знаходиться поряд з вiйськовою резиденцiею. Далеко перед Корсунем iхню валку перехопили роз’iзди з мiстових козакiв, якi перевiрили глейти та попередили, що при мiськiй брамi пильнують жовнiри, котрим наказано ретельно шукати зброю.

З того часу, як комiсар наклав обмеження на служби в грецькому обрядi, не проходило й ночi, щоб у землях Корсунського полку не знаходили вбитих. Старший роз’iзду доповiв новому вiйськовому писаревi: вже тиждень розшукують збойцiв, що припинили життя лiценцiату Вепровському.

– Серед вас латиннiкiв не бачу, – глянув козак на дроги.