Унія

– Проте не варто легковажити. Мiстом швендяють гультяi. Одного садять на палю, а десять балують.

– Комiсар у замку? – поцiкавився Виговський.

– Три днi тому, пане писарю, з панцирною хоругвою й двома сотнями лейстрових[58 - Лейстрових – реестрових.] рушив до Переяслава, – рапортував козак, стишив голос, пояснив: – Паланковi бунтують.

– Хто в мiстi за старшого?

– Полковник Чиж.

– Вартове гасло?

– «Заремба».

– Звiдки таке?

– На брамi жовнiри пiдротмiстра Ковалевського герба Заремба.

– Шемберг не ставить козакiв в караули?

– Не довiряе, пане писарю, – похмуро глянув старший. – Нi на мiдь, нi на залiзо не довiряе. Всi козаки i попи в нього «курви». При гарматах i в казематах самi поляки.

Виговський кивнув, злагодив шапку з бiлим старшинським башликом, виiхав в авангард валки. Знаменний з немиричевих пiдняв сенаторського бунчука.

Так вони й минули браму, не дозволивши обшукiв та зберiгши походний порядок. Вже залишили за спиною пожарище i посадськi новобудови, коли на замкових бастiонах помiтили бунчук та привiтали сенаторську мосць пострiлом з мортири.

Цiеi митi вiтер розсунув хмари, виглянуло березневе сонце.

«Добрий знак», – вирiшив Виговський, пришпорив iноходця й помчав просто до замкових мурiв, аж багно стрибнуло з-пiд копит на паркани i низькi дахи.

Мечислава i Зорка мiсцевi спрямували до фарного двору, де з часу пожежi давали притулок пiдтвердженим козацьким сиротам та рiзного штибу кандидатам. Отримавши вiд сина пiдстарости шестак, тамтешнiй возний (який побажав, щоб його називали «цехмейстером») дав приiжджим ключа вiд горища тамтешньоi кам’яницi.

Оглянувши забруднене голубами примiщення, Мечислав вирiшив, що як для шляхтича герба Риля подiбне мiсце е сугубою ганьбою, проте як для втiкача воно достатньо просторе, тепле та вiддалене од сирiтського вавилона. Свою кобилу, яку подорож геть знесилила, вiн поставив до вiйськовоi стайнi, де довелося давати залог одразу за тиждень фуражування.

Ледь вони з Зорком розклали свiй скарб, «цехмейстер» навiдав iх та поцiкавився, як кандидатiв записати. Довелося збiльшити його деннi прибутки ще на таляр, пiсля чого син пiдстарости став козачим сином Максимом Завадою, а внук трактирника – козачим сином Мелетiем Побiяшним. «Цехмейстер» завiрив обох, що справжнiх iмен iм у писарствах називати не доведеться, адже в самому Корсунi для таких, як вони, приблуд так чи iнак посад не буде.