Степовий вовк

Я його хвороби пояснював насамперед тим, що вiн пив. Згодом, коли я проводив його до якогось ресторану, то не раз був свiдком, як вiн швидко, нiби граючись, випивав вино, але нi я, нi хтось iнший не бачив його справдi п’яним.

Нiколи не забуду нашого першого знайомства. Доти ми знали одне одного лише так, як знають сусiди, що винаймають поряд кiмнати. Аж ось одного вечора, повертаючись додому з контори, я, на свiй подив, побачив, що пан Галер сидить на помiстку мiж другим i третiм поверхом. Вiн сидiв на верхнiй сходинцi й вiдсунувся вбiк, щоб пропустити мене.

– Вам недобре? – спитав я. – То я проведу вас нагору.

Галер пiдвiв на мене очi, i я помiтив, що нiби збудив його зi сну. Поволi на обличчi в нього проступила усмiшка, та гарна, жалiслива усмiшка, вiд якоi в мене так часто ставало тяжко на серцi, i вiн запросив мене сiсти бiля нього. Я подякував i сказав, що не звик сидiти на сходах перед чужими дверима.

– Ну так, ви маете рацiю, – мовив вiн, i усмiшка осяяла все його обличчя.

 – Але почекайте хвилинку, я вам покажу, чого менi захотiлось тут трохи посидiти.

І вiн показав помiсток перед помешканням на другому поверсi, де жила якась удова. На невеличкiй, викладенiй паркетом латочцi мiж сходами, вiкном i заскленими дверима стояла пiд стiною висока шафа з червоного дерева зi старовинними олов’яними оздобами, а перед шафою на маленьких, низеньких пiдставках – два вазони у великих горщиках, азалiя й араукарiя. Вазони були гарнi i завжди дуже чистi й доглянутi, на що я вже також з приемнiстю звертав увагу.

– Гляньте на цей помiсток з араукарiею, що так чудесно пахне, – сказав Галер. – Я часто не можу пройти, щоб хоч на хвилину не спинитися бiля неi. У вашоi тiтки також гарно пахне, теж усюди лад i велика чистота, але тут, у цьому куточку з араукарiею, все так витерто й вимито, знято кожну порошинку, так недоторканно чисто, що вiн просто свiтиться. Я завжди, коли проходжу повз нього, вдихаю на повнi груди його запах. А ви хiба нi? Цей дух натертоi пiдлоги, що ледь вiдгонить скипидаром, разом з духом червоного дерева, вимитого листя вазонiв i всього iншого утворюе новий запах, найвищий вияв мiщанськоi чистоти, дбайливостi й акуратностi, почуття обов’язку й сумлiнностi навiть у дрiбницях.

Я не знаю, хто тут мешкае, але менi за цими заскленими дверима ввижаеться райська оселя чистоти, мiщанськоi охайностi, ладу i зворушливоi, покiрноi вiдданостi повсякденним звичкам та обов’язкам.