Степовий вовк

Оскiльки я мовчав, вiн повiв далi:

– Тiльки прошу вас, не подумайте, що я глузую! Любий мiй, я навiть не подумав би смiятися з цього мiщанського ладу. Щоправда, сам я живу в iншому свiтi, нiж цей, i, мабуть, у такому помешканнi з араукарiями не змiг би витримати жодного дня. Та хоч я й старий, трохи вже облiзлий степовий вовк, а все ж таки я теж син своеi матерi, а моя мати була мiщанкою, плекала вазони, прибирала кiмнати й сходи, витирала меблi, витрушувала завiси й намагалася привнести у свое житло i в свое життя якнайбiльше охайностi, чистоти й ладу.

Про все це нагадуе менi запах скипидару та араукарii, тому я час вiд часу сiдаю тут, милуюся цим тихим, малесеньким острiвцем ладу й радiю, що вiн ще й досi iснуе.

Вiн спробував пiдвестися. Я побачив, як йому було важко, i трохи пiдтримав його; вiн прийняв мою допомогу. Я мовчав, але, так само, як ранiше моя тiтка, пiддався чарам, що iх часом наче випромiнював цей дивний чоловiк. Ми поволi рушили сходами вгору, а коли дiйшли до його дверей, вiн, уже з ключем у руках, ще раз глянув менi у вiчi i приязно сказав:

– Ви йдете з контори? Ну звичайно.

Я, бачите, мало що знаю про таку роботу, як ваша, бо живу якось осторонь вiд людей, на узбiччi. Але думаю, що вас також цiкавлять книжки й таке iнше. Тiтка якось казала менi, що ви скiнчили гiмназiю i добре знали грецьку мову. Показати вам один вислiв Новалiса, на який я натрапив сьогоднi вранцi? Я певен, що вiн i вам сподобаеться.

Вiн завiв мене до своеi кiмнати, де дуже тхнуло тютюном, витяг з купи книжок томик i заходився гортати його, шукаючи вислову, який хотiв менi показати.

– А це теж добра думка, дуже добра, ось послухайте, – мовив вiн. – «Людина повинна пишатися стражданням. Кожне страждання нагадуе нам, що ми високорозвиненi iстоти». Гарно! І це за вiсiмдесят рокiв до Нiцше! Але я мав на думцi не цей вислiв. Хвилиночку… Ось вiн. Слухайте: «Бiльшiсть людей не хочуть плавати, поки не навчаться». Правда ж, дотепно? Звичайно, вони не хочуть плавати! Вони ж бо народженi для суходолу, а не для води.

І певна рiч, вони не хочуть мислити, бо створенi для того, щоб жити, а не щоб мислити! А хто мислить, хто вбачае в мисленнi свое покликання, той, хоч i може далеко зайти в цьому напрямку, все-таки плутае суходiл з водою й колись потоне.

Тепер Степовий Вовк справдi зацiкавив мене, i я трохи посидiв у нього. А пiсля цього ми часто розмовляли, коли зустрiчалися на сходах чи на вулицi.