Зачарована Десна

Що втратив наш народ за чверть столiття? – Чверть ста мiльйонiв люду!

Один з героiв сценарiю чи п'еси повинен бути Героем Радянського Союзу, лiтаком вiн мусить прилетiти, його жде мати, вдивляючись у небо: де ти, мiй соколе, де ти, орле мiй сизокрилий, прилiтай з неба та й вирви мене з неволi i понеси мене i т. д., а може, краще, щоб це був Лаврiн Нечитайло.

Вiн прилiтае. Йому треба бомбардувати свое село, бо в ньому нiмецькi загони.

Гiтлерiвцi прикриваються нашими людьми. Люде кричать у небо: «Стрiляйте, не жалiйте нас, не жалiйте».

Що ж буде з народом нашим?

Виживе вiн у цiй страшнiй вiйнi чи загине од нiмцiв, од хвороб, од вошей, од голоду, знущань i катувань, i прийдуть своi, i гинутиме вiн вiд розстрiлiв та засилань за участь у спiвробiтництвi. Чи пропадуть марно нашi жертви? (Скористати свою статтю в «Известиях» для дiалогiв i сценарiю взагалi.)

Зайшли переночувати до майже единоi хати. Була повна хата. Був один поранений. Вiн лежав на полу бiля хазяйки. Вона одвернулася од пораненого, навiть не подивилася на нього i заснула, навiть слова до нього не промовила.

Невже не рада вона своему звiльненню, невже щось мае на душi? Так, аж потiм уже взнали, что у неi нiмцi розстрiляли чоловiка, батька, двох братiв i сестру, а ii гвалтували. Нi, нiчим було радуватися, у неi була напiвмертва душа.

– Я не радуюсь уже нiчому. У мене напiвмертва душа.

– Людська душа – це чаша для горя. Коли чаша повна, скiльки не лий уже, бiльше не вмiститься. У мене, мабуть, чаша маленька, вбили в мене дiток i батька, спалили мене… а от живу, не вмер, ранiше хотiв я умерти, я кричав, я плакав уночi, я заливав свiт увесь своiм горем, а горя прибавлялось, прибавлялось, прибувало, як вода весною, i полилося через край.

Тепер уже, що хочте, менi байдуже. Я вже повний. Себто я порожнiй.

Дiйснiсть стала багато страшнiшою за всяку, навiть позбавлену смаку, уяву. І ii так i треба показати. Душа людська мiряеться повною мiрою, та такою, про яку навiть i не пiдозрiвав свiт.

Книги i фiльми про нашу правду, про наш народ мусять трiщати од жаху, страждань, гнiву i нечуваноi сили людського духу.

Хата – дот з пiдземним ходом до другоi хати чи до хлiва, з кулеметом i т. п. По сутi кажучи, все село, всi хати стоять на траншеях.

Льох у хатi i хiд до другоi хати.

Партизани – хлопчаки лiт по 16 i дiвчатка. Худенькi, спiвають, виносять поранених.

Один персонаж не може обiйтися без дотепiв нiде.