Зачарована Десна

Нiмцiв не згадували, як щось не достойне згадки за столом. «А, чортзна-що, не люди». Говорили: «Ну, якщо ж, ну, дай же, Боже, як останемося живi, щоб же не порадувався ворог. Щоб згинула напасть».

Пили за бiйцiв, що були на тризнi, i дякували iм.

А бiйцi дякували iм за сина. Син був герой. Вiн був iхнiй командир.

– Хотiв, так мрiяв було побачитися з вами, розказував багато про вас…

– Та що ж там про нас розказувати. Ми люди темнi. Нiчого ми не бачили. Нiде й не були.

Бiйцi дякували iм за сина.

– Ви не думайте, мамо, що вiн умер.

– Авжеж, не вмер. Убито.

– Нi. Житиме вiн у пам'ятi людей, як Максим Кривонiс, i Байда, i Сагайдачний.

– А що воно за люди, не знаемо ми.

– А це, мо', того Байди, що коло Пилипа живе. Е, нема вже, знесло iз хатою, з млином, i слiду не осталось.

– Нi, тiтко, це не той Байда. Байда був колись козак такий славний…

– Ну, Бог з ним, з тим козаком. Так от випийте ж за вас. Щоб добре вам воювалося, щоб побачили ви своiх рiдних.

– А Кривонiс? Це ж хто?

– Це наш командир танкового пiдроздiлу, – сказав командир танка.

 – Прекрасна, хоробра людина. Тiльки даремно ви зараховуете його до убитих. Вiн тяжко поранений, це правда.

Довго тяглася бесiда. Жiнки носили з печi, що стояла серед купи руiн, страви. Бiйцi сидiли у садочку й поснули, заснули всi. І солов'i спiвали у сiльському садочку, у сiльських садочках, а села нема.

– Пошли ж, Боже, здоров'я живим, i згоди, i сили на нове село.

Були на тризнi бiйцi-буряти чи казахи. Косоокi. Пили за iх здоров'я.

З цього приводу батько сказав прекраснi слова про товариство. Говорив вiн ну просто як Тарас Бульба перед козаками.

– Якiсь неначе китайцi, хорошi ви, я бачу, люди. Не охочi до штабiв, а бiльше до шаблi, як i мiй покiйний Лук'ян.

Бiйцi оточили матiр командира нiжною увагою i пошаною. Кожен з них вбачав в нiй свою матiр, що десь нишком виглядае його, побиваючись, i плаче, i молиться на церковних пустирях за його життя.

А починаеться оповiдання з наказу командира, може, кавалерii Лук'яна Горлицi.

Вони в рейдi.

Перед ними село, що його треба взяти, у селi мiцно засiли нiмцi. Обстрiл. Село палае. Горлиця каже, що це його рiдне село. Вiн нiби просить не пiдкачати. Побачу чи не побачу батькiв. Обстрiл. Короткий бiй. Бiй на вулицях. От i хата на горбочку над рiкою. Не хата – пiч одна.

Полетав Лук'ян, полетав козак i впав на дорозi… Сiм куль уп'ялося Лук'яновi в серце i одна коню. Вилiзла з льоху Лук'янова родина. Плач матерi над сином.