Кобзар. Вибрані твори

Ну, не плач же, глянь на мене:

Завтра не побачиш.

Завтра буду я далеко,

Далеко, Оксано…

Завтра вночi у Чигринi

Свячений достану.

Дасть вiн менi срiбло-злото,

Дасть вiн менi славу;

Одягну тебе, обую,

Посажу, як паву,

На дзиглику, як гетьманшу,

Та й дивитись буду;

Поки не вмру, дивитимусь».

«А може, й забудеш?

Розбагатiеш, у Киiв

Поiдеш з панами,

Найдеш собi шляхтяночку,

Забудеш Оксану!»

«Хiба краща е за тебе?»

«Може, й е – не знаю».

«Гнiвиш Бога, мое серце:

Кращоi немае

Нi на небi, нi за небом,

Нi за синiм морем

Нема кращоi за тебе!»

«Що се ти говориш?

Схаменися!»

«Правду, рибко!»

Та й знову, та й знову.

Довго вони, як бачите,

Меж мови-розмови

Цiлувались, обнiмались

З усiеi сили;

То плакали, то божились,

То ще раз божились.

Їй Ярема розказував,

Як жить вони будуть

Укупочцi, як золото

І долю добуде,

Як вирiжуть гайдамаки

Ляхiв в Украiнi,

Як вiн буде панувати,

Коли не загине.

Аж обридло, слухаючи,

Далебi, дiвчата!

«Ото який! Мов i справдi

Обридло!»

А мати

Або батько як побачать,

Що ви, моi любi,

Таке диво читаете, —

Грiха на всю губу!

Тодi, тодi… Та цур йому,

А дуже цiкаве!

А надто вам розказать би,

Як козак чорнявий

Пiд вербою, над водою,

Обнявшись, сумуе;

А Оксана, як голубка,

Воркуе, цiлуе;

То заплаче, то зомлiе,

Головоньку схилить:

«Серце мое, доле моя!

Соколе мiй милий!

Мiй!.

.» Аж верби нагинались

Слухать тую мову.

Ото мова! Не розкажу,

Моi чорнобровi,

Не розкажу против ночi,

А то ще присниться.

Нехай собi розiйдуться

Так, як iзiйшлися, —

Тихесенько, гарнесенько,

Щоб нiхто не бачив

Нi дiвочi дрiбнi сльози,

Нi щирi козачi.

Нехай собi… Може, ще раз

Вони на сiм свiтi

Зострiнуться… Побачимо…

А тим часом свiтить

З усiх вiкон у титаря.

Що-то там твориться?

Треба глянуть та розказать…

Бодай не дивиться!

Бодай не дивитись, бодай не казати!

Бо за людей сором, бо серце болить

Гляньте, подивiться: то конфедерати,

Люде, що зiбрались волю боронить.

Боронять, проклятi… Будь проклята мати,

І день i година, коли понесла,

Коли породила, на свiт привела!

Дивiться, що роблять у титаря в хатi

Пекельнii дiти.

У печi пала

Огонь i свiтить на всю хату,

В кутку собакою дрижить

Проклятий жид; конфедерати

Кричать до титаря: «Хоч жить?

Скажи, де грошi?»

Той мовчить.