Кобзар. Вибрані твори

Налигачем скрутили руки,

Об землю вдарили – нема,

Нема нi слова.

«Мало муки!

Давайте приску! Де смола?

Кропи його! Отак! Холоне?

Мерщiй же приском посипай!

Що? скажеш, шельмо?.. І не стогне!

Завзята бестiя! Стривай!»

Насипали в халяви жару…

«У тiм’я цвяшок закатай!»

Не витерпiв святоi кари,

Упав, сердега. Пропадай,

Душа, без сповiдi святоi!

«Оксано, дочко!» – та й умер.

Ляхи задумалися, стоя,

Хоч i запеклi.

«Що ж тепер?

Панове, ради! Помiркуем,

Тепер з ним нiчого робить.

Запалим церкву!»

«Гвалт! рятуйте!

Хто в Бога вiруе!» – кричить

Надворi голос що е сили.

Ляхи зомлiли. «Хто такий?»

Оксана в дверi: «Вбили! вбили!»

Та й пада крижем. А старший

Махнув рукою на громаду.

Понура шляхта, мов хорти,

За дверi вийшли. Сам позаду

Бере зомлiлую…

Де ж ти,

Яремо, де ти? подивися!

А вiн, мандруючи, спiва,

Як Наливайко з ляхом бився.

Ляхи пропали; нежива

Пропала з ними i Оксана.

Собаки де-де по Вiльшанiй

Загавкають та й замовчать.

Бiлiе мiсяць; люде сплять,

І титар спить… Не рано встане:

Навiки, праведний, заснув.

Горiло свiтло, погасало,

Погасло… Мертвий мов здригнув.

І сумно-сумно в хатi стало.

Гупалiвщина

Зiйшло сонце; Украiна

Де палала, тлiла,

А де шляхта, запертися,

У будинках млiла.

Скрiзь по селах шибеницi;

Навiшано трупу —

Тiлько старших, а так шляхта

Купою на купi.

На улицях, на розпуттях

Собаки, ворони

Гризуть шляхту, клюють очi;

Нiхто не боронить.

Та й нiкому: осталися

Дiти та собаки, —

Жiнки навiть з рогачами

Пiшли в гайдамаки.

Отаке-то було лихо

По всiй Украiнi!

Гiрше пекла… А за вiщо,

За що люде гинуть?

Того ж батька, такi ж дiти, —

Жити б та брататься.

Нi, не вмiли, не хотiли,

Треба роз’еднаться!

Треба кровi, брата кровi,

Бо заздро, що в брата

Є в коморi i надворi,

І весело в хатi!

«Уб’ем брата! спалим хату!» —

Сказали, i сталось.

Все б, здаеться; нi, на кару

Сироти остались.

В сльозах росли, та й виросли;

Замученi руки

Розв’язались – i кров за кров,

І муки за муки!

Болить серце, як згадаеш:

Старих слов’ян дiти

Впились кров’ю. А хто винен?

Ксьондзи, езуiти.

Мандрували гайдамаки

Лiсами, ярами,

А за ними i Галайда

З дрiбними сльозами.

Вже минули Воронiвку,

Вербiвку; в Вiльшану

Приiхали.