Кобзар. Вибрані твори

Не ховали,

Вовкiв ляхами годували,

Аж поки снiгом занесло

Огризки вовчi…

Не спинила хуртовина

Пекельноi кари:

Ляхи мерзли, а козаки

Грiлись на пожарi.

Встала й весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквiтчала ii рястом,

Барвiнком укрила;

І на полi жайворонок,

Соловейко в гаi

Землю, убрану весною,

Вранцi зустрiчають

Рай, та й годi! А для кого?

Для людей. А люде?

Не хотять на його й глянуть,

А глянуть – огудять.

Треба кров’ю домальовать,

Освiтить пожаром;

Сонця мало, рясту мало,

І багато хмари.

Пекла мало!.. Люде, люде!

Коли-то з вас буде

Того добра, що маете?

Чуднi, чуднi люде!

Не спинила весна кровi,

Нi злостi людськоi.

Тяжко глянуть; а згадаем —

Так було i в Троi.

Так i буде.

Гайдамаки

Гуляють, карають;

Де проiдуть – земля горить,

Кров’ю пiдпливае.

Придбав Максим собi сина

На всю Украiну.

Хоч не рiдний син Ярема,

А щира дитина.

Максим рiже, а Ярема

Не рiже – лютуе:

З ножем в руках, на пожарах

І днюе й ночуе.

Не милуе, не минае

Нiгде нi одного:

За титаря ляхам платить,

За батька святого,

За Оксану… та й зомлiе,

Згадавши Оксану.

А Залiзняк: «Гуляй, сину,

Поки доля встане!

Погуляем!»

Погуляли

Купою на купi

Од Киева до Уманi

Лягли ляхи трупом.

Як та хмара, гайдамаки

Умань обступили

Опiвночi; до схiд сонця

Умань затопили;

Затопили, закричали:

«Карай ляха знову!»

Покотились по базару

Кiннi narodowi;

Покотились малi дiти

І калiки хворi.

Гвалт i галас. На базарi,

Як посеред моря

Кровавого, стоiть Гонта

З Максимом завзятим.

Кричать удвох: «Добре, дiти!

Отак iх, проклятих!»

Аж ось ведуть гайдамаки

Ксьондза-езуiта

І двох хлопцiв. «Гонто, Гонто!

Оце твоi дiти.

Ти нас рiжеш – зарiж i iх:

Вони католики.

Чого ж ти став? чом не рiжеш?

Поки невеликi,

Зарiж i iх, бо виростуть,

То тебе зарiжуть…»

«Убийте пса! а собачат

Своею зарiжу.

Клич громаду. Признавайтесь,

Що ви католики!»

«Католики… бо нас мати…»

«Боже мiй великий!

Мовчiть, мовчiть! знаю, знаю!»

Зiбралась громада.

«Моi дiти католики…

Щоб не було зради,

Щоб не було поговору,

Панове громадо!

Я присягав, брав свячений

Рiзать католика.

Сини моi, сини моi!

Чом ви не великi?

Чом ви ляха не рiжете?..