Кобзар. Вибрані твори

»

«Будем рiзать, тату!»

«Не будете! не будете!

Будь проклята мати,

Та проклята католичка,

Що вас породила!

Чом вона вас до схiд сонця

Була не втопила?

Менше б грiха: ви б умерли

Не католиками;

А сьогоднi, сини моi,

Горе менi з вами!

Поцiлуйте мене, дiти,

Бо не я вбиваю,

А присяга».

Махнув ножем —

І дiтей немае!

Попадали зарiзанi.

«Тату! – белькотали, —

Тату, тату… ми не ляхи!

Ми…» – та й замовчали.

«Поховать хiба?»

«Не треба!

Вони католики.

Сини моi, сини моi!

Чом ви не великi?

Чом ворога не рiзали?

Чом матiр не вбили,

Ту прокляту католичку,

Що вас породила?..

Ходiм, брате!»

Взяв Максима,

Пiшли вздовж базару

І обидва закричали:

«Кари ляхам, кари!»

І карали: страшно, страшно

Умань запалала.

Нi в будинку, нi в костьолi,

Нiгде не осталось,

Всi полягли. Того лиха

Не було нiколи,

Що в Уманi робилося.

Базилiан школу»,

Де учились Гонти дiти,

Сам Гонта руйнуе:

«Ти поiла моiх дiток! —

Гукае, лютуе.

Ти поiла невеликих,

Добру не навчила!..

Валiть стiни!»

Гайдамаки

Стiни розвалили, —

Розвалили, об камiння

Ксьондзiв розбивали,

А школярiв у криницi

Живих поховали.

До самоi ночi ляхiв мордували;

Душi не осталось. А Гонта кричить:

«Де ви, людоiди? де ви поховались?

З’iли моiх дiток, – тяжко менi жить!

Тяжко менi плакать! нi з ким говорить!

Сини моi любi, моi чорнобровi!

Де ви поховались? Кровi менi, кровi!

Шляхетськоi кровi, бо хочеться пить,

Хочеться дивитись, як вона чорнiе,

Хочеться напитись… Чом вiтер не вiе,

Ляхiв не навiе?.

Тяжко менi плакать! Праведнii зорi!

Сховайтесь за хмару: я вас не займав,

Я дiтей зарiзав!.. Горе менi, горе!

Де я прихилюся?»

Так Гонта кричав,

По Уманi бiгав. А серед базару,

В кровi, гайдамаки ставили столи;

Де що запопали, страви нанесли

І сiли вечерять. Остатняя кара,

Остатня вечеря!

«Гуляйте, сини!

Пийте, поки п’еться, бийте, поки б’еться! —

Залiзняк гукае, – Ану, навiсний,

Ушквар нам що-небудь, нехай земля гнеться,

Нехай погуляють моi козаки!»

І кобзар ушкварив:

«А мiй батько орандар,

Чоботар;

Моя мати пряха

Та сваха;

Брати моi, соколи,

Привели

І корову iз дiброви,

І намиста нанесли.

А я собi Христя

В намистi,

А на лиштвi листя

Та листя,

І чоботи, i пiдкови.