Кобзар. Вибрані твори

Вийду вранцi до корови,

Я корову напою,

Подою,

З парубками постою,

Постою».

«Ой гоп по вечерi,

Замикайте, дiти, дверi,

А ти, стара, не журись

Та до мене пригорнись!»

Всi гуляють. А де ж Гонта?

Чом вiн не гуляе?

Чому не п’е з козаками?

Чому не спiвае?

Нема його; тепер йому,

Мабуть, не до неi,

Не до спiви.

А хто такий

У чорнiй киреi

Через базар переходить?

Став; розрива купу

Ляхiв мертвих: шука когось.

Нагнувся, два трупи

Невеликих взяв на плечi

І, позад базару,

Через мертвих переступа,

Криеться в пожарi

За костьолом.

Хто ж це такий?

Гонта, горем битий,

Несе дiтей поховати,

Землею накрити,

Щоб козацьке мале тiло

Собаки не iли.

І темними улицями,

Де менше горiло,

Понiс Гонта дiтей своiх,

Щоб нiхто не бачив,

Де вiн синiв поховае

І як Гонта плаче.

Винiс в поле, геть од шляху,

Свячений виймае

І свяченим копа яму.

А Умань палае,

Свiтить Гонтi до роботи

І на дiтей свiтить.

Неначе сплять одягненi.

Чого ж страшнi дiти?

Чого Гонта нiби краде

Або скарб ховае?

Аж труситься. Із Уманi

Де-де чуть – гукають

Товаришi-гайдамаки;

Гонта мов не чуе,

Синам хату серед степу

Глибоку будуе.

Та й збудував. Бере синiв,

Кладе в темну хату

Й не дивиться, нiби чуе:

«Ми не ляхи, тату!»

Поклав обох; iз кишенi

Китайку виймае;

Поцiлував мертвих в очi,

Хрестить, накривае

Червоною китайкою

Голови козачi.

Розкрив, ще раз подивився…

Тяжко-важко плаче:

«Сини моi, сини моi!

На ту Украiну

Дивiтеся: ви за неi

Й я за неi гину.

А хто мене поховае?

На чужому полi

Хто заплаче надо мною?

Доле моя, доле!

Доле моя нещаслива!

Що ти наробила?

Нащо менi дiтей дала?

Чом мене не вбила?

Нехай вони б поховали,

А то я ховаю».

Поцiлував, перехрестив,

Покрив, засипае:

«Спочивайте, сини моi,

В глибокiй оселi!

Сука мати не придбала

Новоi постелi.

Без василькiв i без рути

Спочивайте, дiти,

Та благайте, просiть бога,

Нехай на сiм свiтi

Мене за вас покарае,

За грiх сей великий.

Просiть, сини! я прощаю,

Що ви католики».

Зрiвняв землю, покрив дерном,

Щоб нiхто не бачив,

Де полягли Гонти дiти,

Голови козачi.

«Спочивайте, виглядайте,

Я швидко прибуду.

Укоротив я вам вiку,

І менi те буде.

І мене вб’ють… коли б швидче!

Та хто поховае?

Гайдамаки!.. Пiду ще раз.

Ще раз погуляю!..