Кобзар. Вибрані твори

Заспiвали козаченьки

Пiсню тii ночi,

Тii ночi кривавоi,

Що славою стала

Тарасовi, козачеству,

Ляхiв що приспала.

Над рiчкою, в чистiм полi,

Могила чорнiе,

Де кров текла козацькая,

Трава зеленiе.

Сидить ворон на могилi

Та з голоду кряче…

Згада козак Гетьманщину,

Згада та й заплаче!

Було колись, панували,

Та бiльше не будем!..

Тii слави козацькоi

Повiк не забудем!..»

Умовк кобзар, сумуючи:

Щось руки не грають.

Кругом хлопцi та дiвчата

Слiзоньки втирають.

Пiшов кобзар по улицi —

З журби як заграе!

Кругом хлопцi навприсядки,

А вiн вимовляе:

«Нехай буде отакечки!

Сидiть, дiти, у запiчку,

А я з журби та до шинку,

А там найду свою жiнку,

Найду жiнку, почастую,

З вороженькiв покепкую».

    (Санкт-Петербург. 6 листопада 1838 р.)

Катерина

Василию Андреевичу Жуковскому на память

    22 апреля 1838 года

І

Кохайтеся, чорнобривi,

Та не з москалями,

Бо москалi – чужi люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Пiде в свою Московщину,

А дiвчина гине…

Якби сама, ще б нiчого,

А то й стара мати,

Що привела на свiт Божий,

Мусить погибати.

Серце в’яне спiваючи,

Коли знае, за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть – ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобривi,

Та не з москалями,

Бо москалi – чужi люде,

Згнущаються вами.

Не слухала Катерина

Нi батька, нi неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила.

Кличе мати вечеряти,

А донька не чуе;

Де жартуе з москаликом,

Там i заночуе.

Не двi ночi карi очi

Любо цiлувала,

Поки слава на все село

Недобрая стала.

Нехай собi тii люде,

Що хотять, говорять:

Вона любить, то й не чуе,

Що вкралося горе.

Прийшли вiсти недобрii —

В поход затрубили.

Пiшов москаль в Туреччину;

Катрусю накрили.

Незчулася, та й байдуже,

Що коса покрита:

За милого, як спiвати,

Любо й потужити.

Обiцявся чорнобривий,

Коли не загине,

Обiцявся вернутися.

Тойдi Катерина

Буде собi московкою,

Забудеться горе;

А поки що, нехай люде,

Що хотять, говорять.

Не журиться Катерина —

Слiзоньки втирае,

Бо дiвчата на улицi

Без неi спiвають.