Сім’я Оппенгеймів

Що ж тодi йому робити зимою? Вiн мiг би поiхати до Єгипту, до Палестини. Це вiн давно вже збирався зробити. Єгипет, Палестину треба побачити.

Чи справдi треба?

Дурницi! Навiщо затьмарювати собi чудовий день такими роздумуваннями? Добре, що нарештi вже час виiздити на прогулянку.

Вiн виходить через маленьку хвiртку на Макс-Регерштрасе. Тiло його трохи повне, але добре витреноване. Вiн iде твердим, швидким кроком, ступаючи на всю пiдошву, але важку голову несе легко. Слуга Шлютер стоiть коло ворiт, вiтае. І Берта, дружина Шлютера, кухарка, теж вибiгае й вiтае. Густав iз сяючим обличчям дякуе голосно, сердечно, смiючись. Сiдае на коня i iде на прогулянку. Вiн знае – тепер вони стоять i дивляться йому вслiд. Вони зможуть тiльки констатувати, що як на п’ятдесятилiтнього вiн тримаеться до бiса добре. Особливо гарний вигляд у нього верхи на конi; вiн здаеться вищим на зрiст, нiж у дiйсностi, бо в нього трохи короткуватi ноги, а верхня частина тулуба висока. Як у Гете. Про це нагадуе принаймнi раз на мiсяць його друг iз спiлки бiблiофiлiв Франсуа, ректор гiмназii iменi iмператрицi Луiзи.

Дорогою Густав зустрiчае кiлькох знайомих, вiтаеться, весело махнувши рукою, але не спиняеться нi з ким iз них. Прогулянка вплинула на нього добре. Вiн вертаеться додому приемно збуджений. Душ i ванна – чудова рiч! Вiн задоволено й фальшиво мугикае собi пiд нiс якiсь досить складнi мелодii, гучно пирхае пiд душем. Добре снiдае.

Вiн iде в бiблiотеку, кiлька разiв проходить з кутка в куток своiм твердим, швидким кроком, ступаючи на всю пiдошву. Радiе з гарноi кiмнати i з ii рацiонального опорядження. Нарештi сiдае до солiдного робочого стола. Широкi вiкна ледве вiддiляють кiмнату вiд краевиду, вiн сидить наче на свiжому повiтрi, i перед ним лежить чималою купою його вранiшня пошта, пошта дня його народження.

Густав Оппенгейм завжди розглядае свою пошту з деякою радiсною цiкавiстю. З ранньоi молодостi у нас простягненi антени в свiт: як вiн реагуе? Оце пошта в день народження, поздоровлення, що ж iнше? А втiм, вiн мае легку надiю, що звiдси, з цих сорока-п’ятдесяти листiв може щось хвилююче ввiйти в його життя. Спочатку, ще не розкриваючи листiв, вiн розподiляе iх за адресантами, означеними i гаданими. Оце – вiн вiдчувае легке раптове хвилювання – лист вiд Анни, лист, який вiн ждав. Якусь хвилину Густав держить його в руцi. Невеличке нервове сiпання в оцi.