Сім’я Оппенгеймів

Потiм по обличчю пробiгае юнацьки-радiсний промiнь, Густав вiдкладае лист осторонь, якомога далi, немов дитина, що вiдкладае найкращi ласощi на останне – вiн хоче залишити цей лист на кiнець. Вiн починае читати. Поздоровлення. Вони сприймаються з приемнiстю, але сенсацii не роблять. Вiн знов присувае до себе лист Анни, бере розрiзний нiж. Вагаеться. Нарештi радiе, що прихiд гостя став йому на перешкодi.

Цей гiсть – брат Мартiн. Мартiн Оппенгейм пiдходить, як i завжди, трохи важко ступаючи. Густав любить свого брата i зичить йому всього найкращого. Але, це вiн мусить нишком констатувати, Мартiн, на два роки молодший, здаеться на вигляд старiшим за нього. Брати й сестра Оппенгейми схожi одне з одним, усi це кажуть, безперечно так воно й е. У Мартiна така ж велика голова, його очi досить глибоко лежать у очницях. Але очi Мартiна справляють вражiння дещо похмурих, нiби сонних; все в ньому важче, м’ясистiше.

Мартiн простягае йому обидвi руки.

– Що тут казати? Я можу тобi тiльки побажати, щоб усе лишилось так, як воно е. Цього я тобi щиро бажаю.

У Оппенгеймiв буркотливi голоси, вони, крiм Густава, неохоче виявляють своi почуття. Мартiн в усьому стриманий, поважний. Але Густав добре вiдчувае в його словах щирiсть.

Мартiн Оппенгейм привiз свiй подарунок. Слуга Шлютер вносить його в кiмнату. Коли розв’язують пакет, показуеться картина – портрет. Портрет, погрудний, овальноi форми. Над вiдлогим комiром, якi носили в дев’яностi роки, сидить на досить короткiй шиi велика голова. Голова ця м’ясиста, i над глибоко сидячими, трохи сонними очима, очима Оппенгеймiв – важкий, опуклий лоб. Голова мае вираз хитруватий, задумливий, благодушний. Це голова Іммануеля Оппенгейма, дiда, засновника меблевоi фiрми Оппенгеймiв. Такий вигляд вiн мав, коли йому було шiстдесят рокiв, незабаром пiсля народження Густава.

Мартiн пiдняв портрет на великий письмовий стiл i придержав його своiми м’ясистими випещеними руками. Густав дивиться карими задумливими очима в карi хитрi очi свого дiда Іммануеля. Нi, портрет цей не дуже визначний. Вiн старомодний, не дуже майстерно зроблений. Проте, четверо Оппенгеймiв дуже цiнили цей портрет, змолоду вiн iм любий i рiдний, мабуть, вони вбачають у ньому бiльше, нiж у ньому е.

Густав любить, щоб на свiтлих стiнах його дому нiчого не висiло; в цiлому домi висить едина картина в бiблiотецi; але вiддавна в нього було палке бажання мати цей портрет у своему кабiнетi.