Фрея із Семи Островів

Проте Фрея вирiшила нiчого не говорити, бо «тато тiльки доведе себе до божевiлля». Вiн i справдi мiг захворiти, а тодi в неi забракло б духу його залишити. Ось вам здоровий глузд жiнки й прямота жiночих мiркувань. А потiм – мiс Фрея могла читати «бiдного дорогого тата», подiбно до будь-якоi жiнки, яка читае чоловiка, як розкриту книгу. Якщо дочка вже пiшла, старий Нельсон не став би мучитися. Вiн пiдняв би крик, i кiнця не було б скаргам i нарiканням, але це вже iнша iсторiя. Вiн був би позбавлений справжньоi тортури вагання i не мучився б суперечливими почуттями.

А оскiльки вiн був занадто боязкий, щоби бiснуватися, то по закiнченнi перiоду нарiкань присвятив би себе своему «маленькому маетку» й пiдтриманню добрих вiдносин iз владою.

Час зцiлив би все. Фрея думала, що вона може почекати, керуючи поки що своiм власним будинком на чудовому бригу й чоловiком, який ii любив. Це було найкраще життя для неi – вона навчилася ходити не на сушi, а на палубi корабля. Вона була дитям корабля, морською дiвою, якщо така колись iснувала.

І, звичайно, вона любила Джаспера i довiряла йому. Але до ii радостi домiшувався i вiдтiнок занепокоення. Дуже красиво й романтично володiти для себе прекрасно загартованим i вiрним мечем-клинком, але чи можна цiею зброею протистояти палицям Долi – це iнше питання.

Вона знала, що в нiй було бiльше «субстанцii», нiж в iнших, – не треба дешевого красномовства, я не кажу про фiзичну вагу. Вона тiльки злегка турбувалася, коли вiн iхав, i в неi був я, який на правах випробуваного довiреного обличчя насмiлювався частенько iй нашiптувати:

– Чим ранiше – тим краще.

Однак у мiс Фреi була особлива жилка впертостi. Вона завжди знаходила пiдставу для вiдтермiнування:

– Не ранiше нiж менi виповниться двадцять один рiк. Тодi люди не вважатимуть мене недостатньо дорослою, щоб вiдповiдати за своi вчинки.

Почуття Джаспера були до такоi мiри поневоленi, що вiн навiть жодного разу не заперечував проти такого рiшення.

Вона була чудова – в усьому, що б не робила або не говорила, i… на цьому вiн ставив крапку. Думаю, вiн був досить тонкий, щоб вiдчувати себе навiть задоволеним – час вiд часу. А на втiху в нього був бриг, який, здавалося, був просякнутий душею Фреi, бо все, що б вiн не робив на борту, було освячено його любов’ю.

– Так. Незабаром я почну рахувати днi, – повторив вiн. – Ще одинадцять мiсяцiв. За цей час менi доведеться зробити три рейси.