Фрея із Семи Островів

«Нептун» несе службу близько Флореса i Сумбави, i повiдомив йому про це.

Хiмскiрк опинився осторонь вiд його шляху. Аллен був задоволений.

– Знаете, – вiв далi вiн, – цей хлопець бавиться бiля берегiв Борнео тим, що скидае моi буi. Менi довелося поставити ще кiлька в гирлах рiчок. На початку року один торговець iз Целебесу, захоплений штилем, застав його за цiею справою. Вiн пустив свою канонерку прямо на них, розбив на шматки один за iншим два буi, а потiм спустив човен, щоб витягнути третiй буй. А я пiв року тому порався без кiнця, щоб змiцнити його в брудi, як вiху.

Чули ви про будь-що бiльш провокацiйне, а?

– Я б не став сваритися з цим ницим чоловiком, – зауважив я недбало, але насправдi сильно стривожився цiею новиною. – Воно того не вартуе.

– Я – сваритися! – вигукнув Джаспер. – Я не хочу сваритися. Я не стану чiпати жодного волоска на його потворнiй головi. Друже, коли я думаю про день повнолiття Фреi, весь свiт менi стае милим, включно з Хiмскiрком. Але все-таки це паскудна, злiсна забава.

Ми розпрощалися досить поспiшно на набережнiй, бо кожен iз нас поспiшав у своiх справах. Я був би сильно пригнiчений, знай тодi, що це поспiшне рукостискання й «До побачення, друже. Хай щастить», – було нашим останнiм прощанням.

Коли вiн повернувся в Протоки, я був у плаваннi, й вiн поiхав, не дочекавшись мого повернення. Вiн хотiв зробити три рейси до дня народження Фреi. У бухтi Нельсона я розминувся з ним усього на кiлька днiв.

Фрея i я з великим задоволенням i повним схваленням розмовляли про «цього безумця» й «повного iдiота».

Вона вся iскрилася веселощами, хоча тiльки що розлучилася з Джаспером. Але ця розлука мала бути останньою.

– Вiдправляйтеся на борт якнайшвидше, мiс Фрея, – благав я.

Вона прямо подивилася менi в обличчя, злегка почервонiла й вiдповiла з якимось серйозним запалом, наче голос у неi здригнувся:

– Наступного ж дня.

О, так! Наступного ж дня пiсля того, як iй виповниться двадцять один рiк. Я був задоволений цим натяком на глибоке почуття.

Здавалося, i вона, нарештi, втомилася вiд вiдстрочки, на якiй сама наполягала. Я подумав, що на неi сильно подiяло нещодавне вiдвiдування Джаспера.

– Правильно, – додав я. – Менi буде значно спокiйнiше, знаючи, що ви взялися доглядати за цим божевiльним. Не втрачайте нi хвилини. Вiн, звичайно, з’явиться вчасно… якщо небеса не впадуть.

– Так. Якщо тiльки не… – повторила вона задумливо пошепки, пiднявши очi до вечiрнього неба, не заплямованого жодною хмаркою.