Фрея із Семи Островів

Деякий час ми мовчки дивилися на море, що розкинулося внизу. В сутiнках воно здавалося таемниче спокiйним, немов довiрливо готувалося до довгого сну в цю теплу тропiчну нiч. І тиша навколо нас, здавалося, не мала меж, не мала кiнця.

А потiм ми знову стали говорити про Джаспера у звичайному нашому тонi. Ми погодилися, що в багато в чому вiн занадто безрозсудний. На щастя, бриг був на висотi. Здавалося, все було йому пiд силу.

– Справжнiй скарб, – сказала мiс Фрея.

Вона i ii батько провели день на борту.

Джаспер пригощав iх чаем. Батько бурчав… Я чiтко побачив пiд бiлоснiжним тентом брига старого Нельсона, охопленого тривогою. Вiн, як завжди, обмахувався капелюхом. Комедiйний татусь… Я дiзнався про нову форму божевiлля Джаспера: вiн був засмучений тим, що не мiг приробити до всiх дверей кают ручки з масивного срiбла.

– Нiби я дозволила б йому це! – з жартiвливим обуренням помiтила мiс Фрея.

Мiж iншим, я дiзнався ще, що Шульц, морський клептоман iз патетичним голосом, поки що тримаеться на своему мiсцi зi схвалення мiс Фреi.

Джаспер довiрив дамi серця свiй намiр виправити психологiю цього хлопця. Так звичайно. Весь свiт був його другом, – адже вiн дихав одним повiтрям iз Фреею.

Випадково в розмовi я згадав iм’я Хiмскiрка i, на превеликий свiй подив, налякав мiс Фрею. Очi ii висловили щось схоже на страждання, i водночас вона прикусила губу, наче стримуючи вибух смiху. О, так! Хiмскiрк був у бунгало одночасно з Джаспером, але вiн приiхав на день пiзнiше. Поплив вiн в один день iз бригом, але через кiлька годин пiсля нього.

– Якою перешкодою, мабуть, вiн був для вас двох, – спiвчутливо сказав я.

Вона глянула на мене якось злякано й весело i раптом вибухнула дзвiнким смiхом:

– Ха-ха-ха!

Я вiд щирого серця приеднався до неi, але мiй смiх лунав не так чарiвно.

– Ха-ха-ха!.. Ну, хiба це не гротеск? Ха-ха-ха!

Безглуздо лютi круглi очi старого Нельсона i його запобiгливе ставлення до лейтенанта – все це викликало новий напад смiху.

– Вiн мае вигляд, – ледве вимовив я, – вiн мае вигляд – ха-ха-ха! – серед вас трьох… як нещасний чорний тарган. Ха-ха-ха!

Вона знову дзвiнко розсмiялася, втекла у свою кiмнату й зачинила за собою дверi, залишивши мене в глибокому подивi. Я вiдразу перестав смiятися.

– Над чим ви смiялися? – пролунав голос старого Нельсона зi сходинок веранди.

Вiн пiднявся, сiв i роздув щоки з невимовно дурним виглядом. Однак менi вже не хотiлося бiльше смiятися.