Фрея із Семи Островів

«І над чим, чорт забирай, ми так нестримно смiялися?», – запитував я себе. Раптом я вiдчув смуток.

Та точно ж! Першою засмiялася Фрея. «Дiвчина перевтомлена», – подумав я. І, справдi, це було не дивно.

Я не мав вiдповiдi на запитання старого Нельсона, але вiн був занадто засмучений вiзитом Джаспера, щоб думати про щось сторонне. Вiн навiть запитав мене, чи не вiзьмуся я натякнути Джасперу, що тут, на Семи Островах, у ньому немае потреби. Я заявив, що не бачу потреби в цьому. Грунтуючись на деяких обставинах, що недавно дiйшли до мого вiдома, я смiю думати – в недалекому майбутньому Джаспер Аллен не стане його турбувати.

Вiн серйозно вигукнув:

– Слава Богу! – так що я знову мало не розреготався, однак вiн не зрадiв.

Мабуть, Хiмскiрк доклав цього разу всiх зусиль, щоб залишити максимально неприемне враження. Лейтенант сильно налякав старого Нельсона, висловивши похмуре здивування, що уряд дозволив бiлiй людинi оселитися в цих мiсцях.

– Це суперечить нашiй полiтицi, – зауважив вiн.

Вiн також звинуватив старого в тому, що вiн, власне, не краще вiд англiйця, i навiть намагався затiяти з ним сварку через його незнання голландськоi мови.

– Я занадто старий, щоб вивчати ii тепер, сказав я йому, – сумно зiтхнув старий Нельсон (або Нiльсен). – А вiн каже, що менi вже давним-давно слiд було вивчити голландську. Я оселився на проживання в голландських колонiях. Мое незнання голландськоi, каже вiн, обурливе. Вiн так люто зi мною поводився, немов я – якийсь китаець.

Зрозумiло, що його мучили навмисне.

Вiн не згадав про те, скiльки пляшок свого найкращого кларета вiн виставив на вiвтар примирення. Мабуть, вливання були ряснi. Однак старий Нельсон (чи Нiльсен) по натурi своiй був гостинним. Проти цього вiн нiчого не мав; а я шкодував тiльки про те, що ця чеснота звернулася на лейтенанта – командира «Нептуна». Я горiв бажанням повiдомити йому, що, цiлком iмовiрно, вiн буде позбавлений також i вiдвiдувань Хiмскiрка. Я цього не зробив тiльки зi страху (безглуздого, мабуть) викликати в нього будь-якi пiдозри. Начебто вони могли виникнути у цього простодушного комедiйного батька!

Досить дивно, що останне слово на тему про Хiмскiрка сказала Фрея й саме в такому сенсi. За обiдом лейтенант вперто не сходив з язика старого Нельсона. Нарештi я ледь чутно пробурчав:

– Чорт би забрав того лейтенанта!

Я бачив, що дiвчину також охоплював вiдчай.

– І вiн був зовсiм нездоровий – правда, Фрее? – голосив старий Нельсон.