Фрея із Семи Островів

 – Може, тому-то вiн i був таким сварливим, а, Фрее? Вiн мав дуже поганий вигляд, коли залишив нас так раптово. Може, й печiнка у нього не в порядку.

– Ну врештi-решт вiн видужае, – нетерпляче сказала Фрея. – І досить вже про нього турбуватися, тато. Дуже можливо, що ти довго його не побачиш.

Погляд, яким вона вiдповiла на мою стриману посмiшку, був невеселий. За останнi двi години очi ii нiби запали, обличчя зблiдло. Ми занадто багато смiялися. Вона перевтомилася! Схвильована наближенням вирiшального моменту, щира, смiлива, самовпевнена, вона, проте, повинна була, вирiшивши, вiдчувати бiль i докори сумлiння.

Та сила любовi, яка привела ii до цього рiшення, повинна була, з iншого боку, викликати в нiй сильну напругу, що не була позбавлена, можливо, i легких докорiв сумлiння. Вона була чесна… а тут, навпроти неi, за столом, сидiв бiдний старий Нельсон (або Нiльсен) i дивився на неi круглими очима, такий кумедний у своiй лютi, що мiг зворушити найбезтурботнiше серце.

Вiн рано пiшов до своеi кiмнати, щоб заколисати себе перед сном переглядом рахункових книг.

Ми вдвох ще близько години сидiли на верандi, мляво обмiнюючись порожнiми фразами, немов були душевно виснаженi нашою довгою денною розмовою на одну-едину важливу тему. І, проте, було щось, про що вона могла сказати друговi, але не сказала. Ми розпрощалися мовчки. Може, вона не довiряла моему чоловiчому здоровому глузду… О, Фрее!

Спускаючись крутою стежкою до пристанi, я зустрiв у тiнi валунiв i чагарнику закутану жiночу фiгуру.

Спочатку вона мене злякала, несподiвано з’явившись на стежцi через скелi, але через секунду менi спало на думку, що це тiльки покоiвка Фреi, покруч – наполовину малайзiйка, наполовину португалка. Бiля будинку часто миготiло ii оливкове обличчя й слiпучо-бiлi зуби. Інодi я стежив за нею здалеку, коли вона сидiла поблизу будинку в тiнi фруктових дерев, розчiсуючи i заплiтаючи в коси свое довге волосся кольору воронячого крила. Здавалося, це було ii головне заняття у вiльний час. Ми часто обмiнювалися кивками та посмiшками, а iнодi й кiлькома словами. Вона була гарненьким створiнням. А якось я спостерiгав, як вона робить кумеднi, виразнi гримаси за спиною Хiмскiрка. Я знав вiд Джаспера, що вона посвячена в таемницю – як субретка в комедiях. Вона повинна була супроводжувати Фрею на ii незвичайному шляху до шлюбу та щастя «до кiнця життя». Але навiщо вона бродить поблизу бухти вночi – якщо не через своi власнi любовнi справи, питав я себе.