Фрея із Семи Островів

Не слiд було дозволяти вам тут селитися! Не слiд було. Що вiн тут робить?

Старий Нельсон (або Нiльсен), сильно хвилюючись, оголосив, що Джаспер не належить до кола його близьких друзiв. Вiн зовсiм йому не друг. Вiн – Нельсон – купив у нього три тонни рису для своiх робiтникiв. Хiба це доказ дружби? Нарештi Хiмскiрк випалив те, що його гризло:

– Так! Продае три тонни рису й флiртуе три днi з вашою дочкою. Я вам кажу, як друг, Нельсоне: так не годиться. Вас тут тiльки терплять.

Старий Нельсон був захоплений зненацька, але оговтався досить швидко.

Не годиться! Зрозумiло! Звичайно, так не годиться! Остання людина у свiтi. Проте його дочка байдужа до цього хлопця й занадто розважлива, щоб у когось закохатися. Вiн дуже серйозно намагався вселити Хiмскiрку свою власну впевненiсть у цiлковитiй безпецi. А лейтенант, кидаючи навсiбiч недовiрливi погляди, все ж схильний був йому вiрити.

– Багато ви знаете, – пробурчав вiн, однак.

– Проте я знаю, – наполягав старий Нельсон iз тим бiльшим завзяттям, що хотiв заглушити сумнiви, що виникли в його власнiй головi.

 – Моя власна дочка! У моему власному домi, й щоб я нiчого не знав! Та що ви! Славна була б штука, лейтенанте.

– Здаеться, вони непогано розважаються, – похмуро зауважив Хiмскiрк. Імовiрно, вони й зараз разом, – додав вiн, вiдчуваючи гострий бiль, що змiнив його глузливу посмiшку – такою вiн уважав ii сам – в дивну гримасу.

Змучений Нельсон замахав на нього руками. У глибинi душi його зачепила ця наполегливiсть, а безглуздiсть ii навiть почала його дратувати.

– Дурницi! Дурницi! Ось що я вам скажу, лейтенанте: iдiть ви в будинок i випийте перед обiдом краплю джину. Покличте Фрею. Я повинен простежити, щоб останнiй тютюн прибрали до ночi, але я швидко прийду.

Хiмскiрк почув цю пропозицiю. Вона вiдповiдала його таемному бажанню, але думав вiн не про спиртне. Старий Нельсон дбайливо крикнув услiд широкiй спинi, щоб вiн комфортно влаштовувався – на верандi стоiть ящик iз манiльськими сигарами.

Старий Нельсон мав на увазi захiдну веранду, ту, що слугувала вiтальнею бунгало й була iз жалюзi з iндiйського очерету найкращоi якостi.

Схiдна веранда – його власний притулок, де вiн вдавався до тривожних роздумiв i пишався собою, – була завiшана щiльними шторами з парусини. Пiвнiчна веранда, власне кажучи, зовсiм i не була верандою – вона бiльше нагадувала довгий балкон. Вона не сполучалася з двома iншими верандами, i потрапити на неi можна було тiльки через коридор усерединi будинку.