Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Годi йому розкошувати! Старих котiв з кiшками роздавали пiщанам, мов гостинцi од нового пана; а кошенятами, яких люди не брали, велено в ставку рибу погодувати. Сказано – зроблено… Потiм того одпустили за двiр Петра-лакея: паничевi буде одного Йвана. Дiвчат Василь Семенович не розпускав чомусь. Нерiдко було сам у дiвочу зайде, жартуе з дiвчатками. Тим тiльки було й душу одводить, що ходить з рушницею та коли там з дiвчатами побалакае. Найбiльше йому подобалась Уляна. Весела, спiвуча, вона не давала журитись молодому паничевi.

– Десь у тебе, Улiнько, соловей у голосi гнiздо звив! – хвалить Василь Семенович ii голос.

– А може – синиця, – жартуе Уляна.

– Ти сама – синиця! – одказуе панич i злегенька здавить ii за носа пальцями.

Уляна зардiеться, як макова квiтка.

Розкiш дiвчатам за молодим паном. То було страшно лишнього слова сказати, боялися лишнiй ступiнь ступити од урочноi роботи. А тепер – робота лежить, а дiвчата свое справляють… Реготи, спiви – аж будинок розлягаеться! Уляна всiм верховодить.

Паничевi за носа оддячила: стала його за носа водити… Що Уляна схоче, – панич не встоiть.

Отак щось тяглося з пiвроку. Коли це одного вечора велить панич Івановi складати що нужнiше в чемодони – завтра кудись далеко iхати.

Вранцi-рано, чуть свiтова зоря займалася, пiднялась у палацi бiганина. То збирали в чемодани збiжжя Василя Семеновича. Поки встало сонце, усе вже було готове.

Прокинувся й Василь Семенович.

Напився чаю, покликав до себе дiвку Уляну; сказав iй, що, може, вiн бiльше не вернеться; обiщав за ii щирi послуги нiколи не забути; дозволив iй покинути палац, жити, де сама знае; дав на нове хазяйство 50 карбованцiв грошей; подарував усе iй, яке мала, убрання; поцiлував навiть на прощання у лоб, як цiлують мертвого друга… та й був такий!

Вийшла Уляна од панича з червоними, заплаканими очима. Того ж самого дня забрала вона, якi подарував панич, манатки; попрощалася з подругами, котрi ii з плачем проводжали аж до ii дядини, де вона й оселилася.

Через мiсяць – гуляли весiлля. Уляна вийшла замiж за Петра Вареника – того самого колись лакея, що нашив iй нову шкуру. А через три мiсяцi послав Бог Петровi сина Івана!

Поки все це дiялось, Пiсками правив Потапович. Ще нiколи пiщани не зазнали такого лиха, як тодi, коли ними правила тiлиста рука товстопузого Потаповича.