Хіба ревуть воли, як ясла повні?

У хатi – не виметено, смiтник по колiна, несло од його чимсь смердючим; пiд сволоком лави, де на його сторонi зайвi горшки ховають, тут були замiсть лiжка… Свiтили в хатi не смальцем або олiею, а якимись тонкими лучинами… Дим з печi валив прямо на хату, – бо хата без димаря, – давив у горлi, рiзав очi… Максим не полiз на «палатi»; страшно йому було прилягти i в тiй багнюцi, що на долiвцi. Вiн за цiлу нiч не прилягав: з хати ходив надвiр, знадвору – в хату; смоктав люльку (бо хазяiн прохав, щоб не курив у хатi)…

Ранком знову погнали iх далi.

Чим далi йшли, тим не краще, а гiрше. Поминали вони ще таких же сiл, може, з десяток; минули й город один… Церков бiлiло аж шiсть, чи сiм, а то все чорнiло сiро-чорним цвiтом… За городом тiльки якась фабрика мурiла, бо до цегли не так дим приставав, а може, була ще недавно вимурована… Засумували нашi некрутики! А до того ще попiдбивалися так, що молили Бога, коли б уже швидше доставитись на мiсце, – хай воно вдесятеро буде гiрше того, що бачили, аби спочити.

Ішли вже два тижнi й два днi…

Аж ось, пройшовши ще днiв з п’ять, сказано iм, що вже недалеко те мiсце, куди iх гнали. Лiси щодалi все рiдшали та рiдшали; почалося нив’я – не нив’я, а так поле з пеньками (видно, не дуже давно й там лiс був); а здалека заманячило iм щось високе – то там, то там… Пiдiйшли ближче, побачили верховини церков – i з золотими банями, i з блакитними, а найчастiше – по зеленому полю золотi зiрочки… Ще трохи – вiтер доносив до них заводи дзвонiв, гвалт, крик… Серце в кожного радiсно забилося.

Ось-ось таки спочинуть!

Велике мiсто з своiми церквами високими, з своiми палацами довгими та широкими, з кам’яними крамницями розкинулось на невеличкiм згiрку. Внизу, посеред города, текла рiчка – широка й глибока; багато по нiй снувало барок, плотiв, пароходiв; коло рiчки й на вулицях – гармидер, крик, тiснота, як на ярмарку…

Багатство мiське некрутiв здивувало.

Там – цiла вулиця кам’яних крамниць, де видимо-невидимо понапихано всякого краму. У крамницях за прилавками сидiли бородатi кацапи-купцi й закликали прохожих, разом викрикуючи, якi у них товари. От – базари з усякими наiдками, напитками. «От би це в Пiски перенести!» – не втерпiв Максим… А це – величезнi хороми з такими вiкнами, що всього тебе з нiг до голови видно, як у дзеркалi… Вулицi широкi, рiвнi, каменем убитi.