Хіба ревуть воли, як ясла повні?

А в кухнях – скiльки!!

Треба подумати, чим ту юрбу голодних ротiв нагодувати; треба ж iх i зодягти чимсь… А своя сiм’я? Три дочки – як голубочки!! Простому чоловiковi треба розумом розкинути, щоб дочцi скриню придбати. А що ж то за дума морочила генеральшину голову, щоб надбати добра аж трьом генеральським дочкам? Та чи одна у матерi думка! Не держати ж дочок на висадки: треба й про зятiв подумати. Дiвчата – не розсада, щоб iх ховати геть од свiту. Дiвчатам треба свiту, – багато свiту… Треба, щоб i iх побачили; треба, щоб i вони бачили… Треба, щоб було чим згадати молодий, дiвоцький вiк!

Заклекотав генеральський палац… Музика, аж струни рве – грае; у вiкнах свiтла-свiтла! – здалека здаеться: горить усерединi палац! Саме великий наiзд… Цiле чорне подвiр’я каретами, колясами та повозками заставлено; пiд каретами, позасвiчувавши лiхтарi, грають кучери у хвильки, у трилисника або в джгута; у стайнi хрумають конi смачне степове сiно.

А в горницях гостей – нiгде просунутись! Наiхали з Гетьманського гусари; завернув старий Кривинський з цiлою меткою старих дочок; не забула й Шведчиха, i вона тут з своею дочкою-кралею; а коло неi вертиться сотниченко Саенко, молодий, чорнявий, веселий, танцюристий; тут же й гетьманського колись полковника Кряжа син Павло походжае з сином полковника Кармазином, що приiхав на банкет з молодою жiнкою, аж з самого Ромна… Не тiльки з Гетьманського, наiздили iнодi до генеральшi гостi й з сусiднiх повiтiв.

Генеральша – привiтна хазяйка-хлiбосолка. Кожному скаже ласкаве слово; до одного обернеться з усмiхом, до другого – з повагою, кожному годить, коло кожного ходить… Гостям – привiлля! Хто в карти грае, хто дивиться, iншi балакають то се то те; там зiбралась купка – розказуе, якi тепер ледацюги крiпаки поробилися, уверне й генеральша свое слово про своiх «мазеп».

А в гостиннiй панiйки скрекотять, як тi сороки: без сорома кожного на зубах перетирають… У залу дверi розчиненi, у них натовпилась цiла юрба теж панiйок, нiяк пройти… Пiдмiчаючи, хто коло якоi дiвчини залицяеться, моторнi цокотухи шепочуть одна другiй своi думки про любощi, надii – про шлюби. А в залi розвернулись танцi на всi боки, аж помiст ходором ходить. Тiльки – круть та верть, круть та верть! Гусари недаром наiхали. По танцях, туди вже к свiту, як прокричать другi пiвнi, – вечеря. Свiтом тiльки роз’iжджаються…

Та так справляють не однi iменини (а й тож-то чотири рази на рiк!): справляють на Рiздво бенкет, бенкетують на Масницi, на великоднiх святках.