Відрубність Галичини

Один говорив д-ровi Ол. Колессi, що по тiм бунтi «Кобилицю завели до Дорноi та ланцами до пiдлоги прикували», хоча се можемо сказати напевно, що Кобилиця не був в’язнений у Дорнi.

Чи довго сидiв Кобилиця в тюрмi – не знаемо. Правдоподiбно, його не судили, бо не було за що, а держали пiд арештом лише доти, доки в горах не втихомирилося. Наслiдки бунту були не кориснi для селян. Декретом з 11 мая 1844 р. iм признано формально вiльнiсть вiд панщини, але панам признано всi iншi жадання, на якi жалувалися селяни. Наслiдком сього ще в тiм самiм 1844 р.

селяни мусили зробити з панами угоду, яка 1845 р. була затверджена окружним урядом. За право випасу на панських полонинах селяни зобов’язалися платити чиншi, давати данини вiвцями, бринзою та повiсмами, а надто давати «терх», себто конi з погоничами для воження панськоi горiвки.

Але угода, зроблена пiд враженням свiжого усмирення та пiд панським тероризмом, не могла бути тривка. Вже 1845 р. починаються новi скарги. Пiдданi Ромашкана знов скаржаться, що пан забороняе iм пасти худобу на iх власних пасовиськах i рубати в iх власних лiсах.

А тим часом серед народу в Галичинi, а далi й на Буковинi почали ходити тривожнi слухи, що, властиво, цiсар уже дарував панщину, а тiльки пани та несумлiннi урядники затаiли патент. Спецiально на Буковинi сi слухи могла скрiплювати згадка про старосту Мiльбахера, якому вже перед 1838 р. на похвалу говорили в Станiславiвщинi, що перед його приходом «патенти гнили по домiнiях», а тiльки вiн змусив домiнii вивчити iх. Може, дiйшло в народ i деяке слово Мiльбахера, який, по словам пропам’ятного письма з р. 1848, вже 1838 р. пророчив панам катастрофу, яка 1846 р. спiткала Захiдну Галичину. Та ось у пущання 1846 р. вибухла мазурська рiзня. Ми не знаемо, чи швидко чутка про неi дiйшла до буковинських селян, та маемо доказ, що галицьке правительство дуже боялося, аби ся чутка не пiшла на Буковину. Староста Борковський у Жовквi циркуляром з 17 цвiтня 1846 р. звертае увагу домiнiй, що щороку в сьому часi йдуть iз захiдних округiв на Буковину люди чи то на заробiтки, чи гонячи воли; тим-то, вiдповiдно до розпорядження галицькоi губернii з 10 цвiтня 1846 р. наказуеться громадським зверхностям, «аби пильнували таких людей i наказували iм, щоб не смiли заходити в якi-будь розмови про захiдногалицькi подii». Що такими циркулярами годi було спинити вiсть про страшнi подii на Мазурщинi, легко зрозумiти. Маемо звiстки, що i в Русько-Кимполунзькiм околi в часi великого посту 1846 р.