Відрубність Галичини

Глинський, вiйт iз Вершатич, недалеко Перемишля, громадський достойник iз тих, якi можливi тiльки в Галичинi, де зажалення селян на надужиття, насильства та споневiряння вiйтiв не тiльки не шкодять обжалуваним, але, навпаки, зачисляються iм у заслугу, – грав головну ролю мiж тими агентами. Вiн перед зiбраними в шинку виборцями вихваляв п. Тишковського, кидав громи на радикалiв та д-ра Франка; деяких молодих людей, як ось редактора Будзиновського, слухача унiверситету Михайла Новаковського, Семена Вiтика, Регера та деяких перемиських робiтникiв, що прийшли до того самого шинку i спокiйно посiдали при iншiм столi, велiв напастувати та прогнати побоями, а деяких, власне Михайла Новаковського та робiтника жида Фаста, велiв арештувати, по чiм усю нiч без перешкоди «трактовано» та «оброблювано» виборцiв.

У день виборiв уже о 7 годинi рано на всiх вулицях, що вели до мiста, порозставлювано сторожу, зложену з жандармiв, полiцiантiв та агентiв Тишковського.

Ся сторожа спиняла всiх виборцiв при входi до мiста, велiла iм показувати легiтимацiйнi карти й радила кождому голосувати за п. Тишковського, якому сприяють уряди та пани, а не за д-ром Франком. Вибiр д-ра Франка був би, казали вони, нещастям для селян, стягнув би на них багато тяжких кар, переслiдувань та пiдвищення податкiв. Перед ратушею i скрiзь на ринку стояли агенти, полiцiанти й жандарми. Не було можностi заговорити до якогось виборця; органи властi зараз грозили арештом.

І се не була пуста погроза. Пiд час голосування справдi на вулицi арештовано двох слухачiв унiверситету, одного торговця жида i чотирьох селян без нiякоi причини. Глинський бiгав скрiзь i видавав полiцiантам формальнi розкази, кого мають арештувати. Аби свому поступуванню надати хоч якусь подобу законностi, велiв перемиський староста оголосити плакатами ось яку осторогу:

«Наслiдком донесених до мене вiдомостей про пресii, яких допускаеться дехто сьогоднi при виборах депутата до ради державноi на виборцях, заявляю усiм, хто провиниться такими погрозами, то будуть зараз же заарештованi i вiдданi до суду.

Gоrecki».

Ся пересторога була, щоправда, так стилiзована, що звертала свое вiстря однаково проти перекупникiв чи то з мого боку, чи то з боку пана Тишковського, та, на жаль, ми в Галичинi розумiемо се аж надто добре, що таке вiстря нiколи не трафляе прихильникiв правительства.