Відрубність Галичини

Дiтей розподiляли на групи, водили iх непоспiхом, не пiдганяли, не втомлювали, а пiд час оглядин влаштовували для них довгi вiдпочинки, давали перекусити, так що ввечерi вони виглядали так само бадьоро, як i зранку. Я замилувався, дивлячись на них: з iхнiх облич, одягу, рухiв було видно, що чехи люблять свое майбутне, свое молоде поколiння так само палко, так само розумно, як i свое минуле.

З яким захопленням бiля дiтей юрмилися люди, коли тi, оглянувши виставку i вiдпочивши, виходили на майдан, щоб почати своi звичнi iгри й танцi.

Якими сердечними, ласкавими вигуками заохочувала, пiдбадьорювала публiка цих дiтей! Ось школа для дiвчат з якогось мiстечка поблизу Праги танцюе пiд звуки народних пiсень. Простенькi танцi i пiсеньки, схожi на нашi веснянки i гагiлки. Дiвчата спочатку, як видно, трохи соромляться публiки, що придивляеться до них. Та незабаром вони жвавiшають, танок i пiснi стають бадьорiшi;

танок не втомлюе, бо в ньому немае поворотiв, а тiльки розмiренi кроки, пiдстрибування, рухи руками i головою – тобто елементи здоровоi, рацiональноi гiмнастики.

Дивлюсь на цю дiтвору, милуюсь ii охайнiстю, вiльними рухами, iнтелiгентним виразом обличчя, дружнiм i товариським ставленням до неi вчителiв – i сльози навертають на очi. Згадуються менi нашi бiднi, немитi, нечесанi, рабськi галицькi школи.

– Ну, а у вас в Галичинi е щось подiбне? – запитуе мене один знайомий чех.

Не встигаю йому вiдповiсти, бо в цю мить починаеться новий танок i нова пiсенька. Дiвчата йдуть парами по колу, припадаючи в такт на лiву ногу, i спiвають:

Ja mаm v levе nuze

Trna, trna, trnacika!

Ja mаm v levе nuze

Trnacika, trn![38 - У мене в лiвiй нозi терен-тереночок (чеськ.

).]

– Та ж далебi! Це полiтична пiсня! – вимовив якось мимоволi, забуваючи де я.

– Полiтична? – здивувався мiй спiвбесiдник. – Нi, пане! Це звичайний дiвочий танок «трначiк». Хiба у вас немае таких iгор?

– У нас, пане, переводять учителiв «за службовими причинами», – вимовив я, щоб принаймнi чим-небудь виявити оригiнальне обличчя наших народних шкiл.

– А у вашому «трначiку», безумовно, побачили б у нас полiтичний натяк, якесь порушення спокою, i на даному педагоговi поставили б хрестик.

Поштивий чех роззявив рота, не знаючи, жартую я чи кажу серйозно. А тим часом дiвчата починали вже iншi танцi, спiвали iншу пiсеньку, остання строфа якоi знову менi схожа на отруене вiстря полiтичного натяку:

То nebyla ruzmaryna,

Jenom to byl kren.