Повне зібрання творів

– Що ти тут робиш? – запитав вiн пияка, побачивши, як той мовчки сидить перед кiлькома повними пляшками i кiлькома пустими.

– П’ю, – похмуро вiдповiв пияк.

– Навiщо ти п’еш? – запитав Маленький Принц.

– Щоб забути, – вiдповiв пияк.

– Забути що? – цiкавився Маленький Принц, уже проймаючись жалем.

– Забути, що менi соромно, – признався пияк, опустивши голову.

– Соромно що? – запитував далi Маленький Принц, прагнучи допомогти бiдоласi.

– Соромно пити! – нарештi вимовив пияк, остаточно поринувши в мовчанку.

Приголомшений, Маленький Принц покинув ту планету.

«Дорослi вочевидь напрочуд дивнi», – подумки сказав вiн собi пiд час подорожi.

Роздiл XIII

На четвертiй планетi жив бiзнесмен. Цей чоловiк був такий заклопотаний, що навiть не пiдняв голови, коли прибув Маленький Принц.

– Добрий день! – привiтався Маленький Принц. – У вас погасла сигарета.

– Три плюс двi буде п’ять. П’ять i сiм – дванадцять. Добрий день! П’ятнадцять i сiм – двадцять двi.

Двадцять двi i шiсть – двадцять вiсiм. Не маю часу знову запалити. Двадцять шiсть i п’ять – тридцять одна. Ух! Отже, п’ятсот один мiльйон шiстсот двадцять двi тисячi сiмсот тридцять одна.

– П’ятсот мiльйонiв чого?

– Га? Ти ще тут? П’ятсот один мiльйон… я вже не знаю… Я маю купу роботи! Я людина серйозна, менi не до балачок! Двi i п’ять – сiм…

– П’ятсот один мiльйон чого? – повторив Маленький Принц, що нiколи й нiзащо не зрiкався свого вже поставленого запитання.

Бiзнесмен пiдняв голову:

– За п’ятдесят чотири роки, вiдколи я живу на цiй планетi, менi заважали тiльки тричi. Вперше це сталося двадцять два роки тому, бозна-звiдки прилетiв хрущ i дзижчав так жахливо, що я, додаючи, аж чотири рази помилився! Вдруге це сталося одинадцять рокiв тому, мене доконав ревматизм. Я дуже мало рухаюсь. Я не маю часу тинятися. Я людина серйозна. Втрете… таж оце тепер! Отже, я казав п’ятсот один мiльйон…

– Мiльйон чого?

Бiзнесмен збагнув, що немае надii на спокiй:

– Отих дрiбних цяток, якi iнколи видно на небi.

– Мух?

– Та нi, дрiбних цяток, якi блищать.

– Бджiл?

– Та нi. Дрiбних золотавих цяток, якi спонукають мрiяти нероб. А я – людина серйозна! Я не маю часу на мрii.

– Ага! Зiрок?

– Таки iх. Зiрок.

– І що ти робиш iз п’ятьмастами мiльйонами зiрок?

– Їх п’ятсот один мiльйон шiстсот двадцять двi тисячi сiмсот тридцять одна. Я людина серйозна, я точний в усьому.