Повне зібрання творів

Тодi я опустив очi до пiднiжжя муру – i аж вiдсахнувся! Там, пiднявши голову до Маленького Принца, скрутилась одна з тих жовтих змiйок, якi страчують людину за тридцять секунд. Я полiз у кишеню по револьвер i побiг, але змiйка, почувши тупiт, поволi опала на пiсок, наче струмiнь води, що урвався, i, не дуже й поспiшаючи, ковзнула мiж камiнцями з тихим металевим шурхотом.

Я пiдбiг до муру якраз вчасно, щоб зловити блiдого, мов снiг, хлопчика-принца.

– Що за вигадки! Тепер ти вже з гадюками розмовляеш!

Я розмотав незмiнний золотавий шарф на шиi Маленького Принца.

Змочив йому скронi, дав води. Запитувати про щось я вже не наважувався. Вiн зосереджено дивився на мене i пригорнувся, обнявши за шию. Я чув: його серце калатае, мов у пташки, яка вмирае, поцiлена з гвинтiвки.

– Я радий, – заговорив Маленький Принц, – що ти з’ясував, який там негаразд iз твоею машиною. Тепер ти зможеш повернутися додому…

– Звiдки ти знаеш?

Адже я саме збирався розповiсти, що всупереч усiм сподiванням моя праця скiнчилася успiхом!

Маленький Принц не вiдповiв на запитання, але додав:

– Я теж сьогоднi повертаюся додому…

І сумовито докинув:

– Це набагато далi… й набагато важче…

Я вiдчував, що вiдбуваеться щось незвичайне.

Я пригорнув Маленького Принца, мов дитину, а проте менi здавалося, нiби вiн падае прямовисно в прiрву, а я нiчого не можу вдiяти, щоб затримати його…

Маленький Принц споважнiв i задивився вдалечiнь:

– Я маю баранця.

І ящик для баранця. І намордник…

Вiн сумовито всмiхнувся.

Я довго чекав. Вiдчув, що Маленький Принц мало-помалу зiгрiваеться:

– Хлопчику, ти злякався…

Вiн звичайно злякався! Але тихенько розсмiявся:

– Я ще бiльше злякаюсь увечерi!..

Я знову вiдчув, як цiпенiю вiд чуття непоправностi. Я зрозумiв: менi нестерпна думка, що я вже нiколи не почую цього смiху. Вiн був для мене як джерело в пустелi.

– Хлопчику, я й далi хочу чути твiй смiх…

А вiн сказав менi:

– Цiеi ночi виповниться рiк.

Моя зоря опиниться якраз над тим мiсцем, де я впав торiк…

– Хлопчику, правда, це тiльки лихе сновиддя: твоя розмова зi змiйкою, нiчна зустрiч, зоря?..

Маленький Принц не вiдповiв, а лише повторив:

– Очi головного не бачать…

– Так…

– Як-от коли йдеться про квiтку. Якщо любиш квiтку на далекiй зорi, вночi приемно милуватись небом. Усi зорi заквiтчанi.

– Так…

– Як-от коли йдеться про воду.