Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

Колись, о Сiддхартхо, ти станеш святим!

І промовив Сiддхартха:

– Але менi, о Говiндо, так чомусь не здаеться. Того, чого я досi навчився в саман, друже мiй, я мiг би навчитися швидше й легше. Я мiг би повчитись цього в будь-якому шинку десь у повiйницькому кварталi, серед возiiв i гравцiв у костi.

Вiдказав Говiнда:

– Сiддхартха з мене кепкуе. Як це ти вчився б в отих злидарiв заглиблюватися в себе, затримувати подих, не вiдчувати нi голоду, нi болю?

І промовив Сiддхартха тихо, так нiби говорив сам до себе:

– Що таке заглиблюватися в себе? Що таке покидати власне тiло? Що таке постувати? Що таке затримувати подих? Це – утiкати вiд свого «я», це – уникати ненадовго мук бути собою, це – ненадовго забуватись i не вiдчувати болю та марностi життя.

Цю саму втечу, це саме коротке забуття погонич волiв знаходить у придорожнiй корчмi, випивши кiлька кухлiв рисового вина чи кокосового молока, що переграло. Отодi вiн уже не вiдчувае самого себе, не вiдчувае життевих страждань, тодi вiн знаходить ненадовго забуття. Задрiмавши над кухлем iз рисовим вином, погонич волiв знаходить те саме, що знаходять Сiддхартха й Говiнда, коли внаслiдок тривалого вправляння покидають свое тiло й переходять до стану «не-я». Ось у чому вся рiч, Говiндо.

Вiдповiв Говiнда:

– Ти так кажеш, о друже, хоч i знаеш, що Сiддхартха – не погонич, а самана – не п’яниця. Може, п’яниця й знаходить забуття, може, ненадовго вiн i рятуеться втечею та угамовуеться. Але коли вiн повертаеться зi своеi самоомани назад i застае все так, як було, то не стае мудрiшим, не збагачуеться досвiдом, не пiдiймаеться нi на щабель вище.

І промовив Сiддхартха, всмiхнувшись:

– Не знаю, п’яницею я нiколи не був. Але те, що я, Сiддхартха, у своiх вправляннях i самозаглибленнi знаходжу забуття лиш ненадовго, i до мудростi, до спасiння менi так само далеко, як i дитинi в материнському лонi, це я, Говiндо, знаю, добре знаю.

А якось iншим разом, коли друзi вийшли з лiсу, щоб випросити в селi трохи харчiв для своiх побратимiв i вчителiв, Сiддхартха звернувсь до товариша знов:

– Скажи, о Говiндо, чи на праведному ми шляху? Чи наближаемось до пiзнання? Чи наближаемось до спасiння? Чи не ходимо ми колом, хоч i гадаемо, нiбито уникли коловороту?

Промовив Говiнда:

– Багато чого, о Сiддхартхо, ми з тобою навчилися.

Багато чого нам iще треба навчитись. Ми не ходимо колом, ми йдемо вгору. Це коло – спiраль, i на кiлька сходинок ми вже пiднялись.