Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

Коли Будда скiнчив свою промову, а тим часом настала вже нiч, до нього почали пiдходити прочани, благали, щоб вiн прийняв iх до свого товариства, приставали до його вчення. І Гаутама приймав iх, i всiм вiн казав:

– Щиро ви слухали вчення, щиро його промовляв я. Берiть же його як свое i святiться, щоб стражданням покласти край.

Тут виступив наперед i Говiнда, юнак нерiшучий, сором’язливий.

– Я теж хочу пристати до Величного та його вчення, – сказав вiн i попросив, щоб Будда прийняв його до своiх учнiв, i Будда його прийняв.

Вiдразу по цьому Будда пiшов спочивати, а Говiнда звернувся до Сiддхартхи з такими палкими словами:

– О Сiддхартхо, не подобае менi робити тобi закиди. Обидва ми чули Величного, обидва слухали його вчення. Говiнда послухав учення i приеднався до нього. А ти, шановний, чи не хочеш i ти ступити на шлях спасiння? Невже зволiкатимеш, невже й далi чекатимеш?

Сiддхартха, почувши такi слова Говiндинi, мовби зi сну прокинувся. Довго дивився вiн товаришевi в обличчя. Потiм тихо, без нiякого посмiху промовив:

– Говiндо, друже мiй, ось ти й ступив свiй крок, ось ти й обрав свiй шлях.

Завжди, о Говiндо, був ти менi товаришем, завжди йшов ти на крок позад мене. Часто я думав: «Невже ж Говiнда не ступить колись бодай один крок сам, без мене, за велiнням власного серця?» Ось i ти став нарештi справжнiм чоловiком i сам обираеш свiй шлях. Пройди ж його, друже мiй, до кiнця! Знайди спасiння!

Говiнда, ще не зовсiм збагнувши, що говорить йому Сiддхартха, знов нетерпляче вигукнув:

– Скажи ж бо, я прошу тебе, любий мiй! Скажи, адже не може бути, щоб до Величного Будди не приеднався i ти, мiй учений товариш?!

Поклав Сiддхартха руку на плече Говiндi й промовив:

– О Говiндо, ти пустив повз вухо мое благословення.

Повторю його ще раз: пройди ж цей свiй шлях до кiнця! Знайди спасiння!

Аж тепер усвiдомив Говiнда, що товариш покинув його. І заплакав Говiнда.

– О Сiддхартхо!.. – вигукнув вiн у розпачi.

І Сiддхартха сказав йому лагiдно:

– Не забувай, Говiндо, що тепер ти належиш до Буддиних саман! Ти зрiкся i рiдного дому, i батька-матерi, i походження та майна, зрiкся власноi волi, зрiкся дружби.

Цього вимагае вчення, цього хоче Величний. Цього забажав ти сам. Завтра я, о Говiндо, тебе покину!

Довго ще друзi блукали в гаю, довго лежали поруч i не могли заснути. Знов i знов благав Говiнда товариша, щоб той сказав, чому не хоче пристати до Гаутаминого вчення i яку ж ваду в цьому вченнi вбачае.