Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

Тiнь запливала до чорних його очей, коли вiн грався в манговому гаю з хлопцями, коли слухав, як спiвае мати, коли робив жертвоприношення, коли його повчав батько, чоловiк вельми вчений, коли слухав бесiди мудрецiв. Сiддхартха давно вже приставав до цих бесiд i сам вправлявся з Говiндою в словесних змаганнях, вправлявся з Говiндою в мистецтвi самоспоглядання, у самозаглибленнi. Вiн уже вмiв нечутно вимовляти Ом[3 - …Вiн вже вмiв нечутно вимовляти Ом… – «Ом» – мiстичне слово у священних текстах iндуiстiв i буддистiв, священне слово, яке вживалося для урочистого торжественного звернення чи благословення i зазвичай ставилося на початку книг.

Згiдно упадишадам, воно складаеться з трьох звукiв – а, у, м, що символiзують три веди: Ритведу, Самаведу, Яджурведу.] – це слово слiв, умiв нечутно вимовляти його в себе, вдихаючи повiтря, нечутно вимовляти його iз себе, видихаючи повiтря, коли душа зосереджена, а на чоло сходить сяево ясного розуму. Вiн уже вмiв у глибинi свого ества пiзнавати Атмана – твердо й несхитно, в едностi зi свiтом.

Радiстю повнилось батькове серце за сина – тямущого, спраглого до пiзнання; старий бачив, що в Сiддхартсi зростае великий мудрець i проповiдник, усiм брахманам брахман.

Утiхою повнилось серце в матерi, коли вона дивилася на сина, коли бачила, як вiн ступае, як сiдае i як устае, – ii Сiддхартха, мiцний i вродливий, струнконогий хлопець, що вмiе так досконало привiтати матiр.

Кохання прокидалося в серцях брахманських дочок, коли Сiддхартха проходив мiськими вуличками, – осяйне чоло, царствений погляд, гнучкий стан.

Та ще дужче любив Сiддхартху Говiнда – його товариш. Любив його погляд i чарiвний голос, любив його ходу й досконалi рухи, любив усе, що Сiддхартха робив i казав. А найдужче любив Говiнда його розум, його благороднi, палкi помисли, гарячi пориви, високе його покликання. Говiнда знав: нi, Сiддхартха не стане звичайним брахманом, не стане ледачим жерцем, корисливим торговцем заклинаннями, пихатим пустомолотом, лихим, пiдступним проповiдником, як не стане вiн i таким собi лагiдним, дурненьким ягням у численнiй отарi.

Не хотiв ставати таким i вiн, Говiнда, не хотiв ставати брахманом, яких десятки тисяч. Вiн мрiяв пiти за Сiддхартхою – за улюбленим, прекрасним Сiддхартхою. І навiть якщо Сiддхартха стане колись божеством, якщо вступить колись до сонму свiтлосяйних, Говiнда й тодi хотiв би йти за ним – iти його товаришем, його супутником, слугою, списоносцем, його тiнню.

Отож Сiддхартху любили всi.