Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

Ти тямовитий, Сiддхартхо, тож затям собi й таке: кохання можна випросити, купити, дiстати в подарунок, стрiти на вулицi, однак силомiць його не вiзьмеш. Отож ти обрав не той шлях, самано. Нi, шкода було б, якби такий славний юнак, як ти, узявся до дiла не з того боку.

Сiддхартха всмiхнувсь i вклонився.

– Так, шкода було б, Камало, ти правду сказала! Це було б дуже шкода! А я не хочу втрачати й краплi насолоди з твоiх вуст, як не хочу й того, щоб ти втрачала насолоду iз вуст моiх! Що ж, хай буде по-твоему, домовимося так: Сiддхартха вернеться до тебе тодi, як матиме те, чого йому ще бракуе, – одяг, черевики й грошi.

Але скажи, о чарiвна Камало, чи ти даси менi ще одну невеличку пораду?

– Пораду? Чом не дати! Хто ж не дасть залюбки пораду бiдному, темному саманi, що жив у лiсi серед шакалiв?!

– Тож порадь, люба Камало: куди я маю податися, щоб як можна скорiш роздобути одяг, черевики та грошi?

– Це знае, мiй друже, либонь, багато хто. Роби те, чого вчився, i за це люди дадуть тобi й грошi, й одежу, й черевики.

Інакше бiдак грошей не добуде. А що ти вмiеш?

– Я вмiю думати. Вмiю чекати. Вмiю постувати.

– І все?

– Все. Ба нi, ще вмiю складати вiршi. Ти подаруеш менi за вiрш один поцiлунок?

– Якщо вiрш припаде менi до вподоби, то подарую. То що це за вiрш?

Сiддхартха на хвилю замислився, а тодi проказав:

У свiй тiнистий гай iшла чарiвна Камала.

Коло ворiт уздрiв ii засмаглий самана,

Побачив квiтку лотоса – i низько уклонивсь.

І вдячно Камала всмiхнулася йому.

«Як солодко ж, – юнак подумав, – не богам,

А Камалi чарiвнiй жертви нести».

Гучно заплескала Камала в долонi, аж на руках у неi задзвенiли золотi браслети.

– Славнi ти складаеш вiршi, засмаглий самано! А й справдi, нiчого зi мною не станеться, як подарую тобi за них цiлунок.

Вона притягла поглядом Сiддхартху до себе, вiн нахилився й торкнувся губами ii губiв, що були немов щойно розламана смоква. Довго цiлувала його Камала, i глибоко вражений Сiддхартха вiдчув, як вона його вчить, яка вона мудра, як полонить його, i вiдтручуе, i приваблюе знов.

І збагнув Сiддхартха, що за цим першим цiлунком його чекае ще довга низка продуманих i випробуваних цiлункiв, i кожен iз них не буде схожий на решту. Важко дихаючи, Сiддхартха випроставсь, i цiеi хвилини вiн нагадував подивованого хлопчика, що раптом укмiтив, скiльки ж то на свiтi е мудрого й такого, чого треба навчитись.

– Якi ж гарнi у тебе вiршi! – вигукнула Камала.