Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

 – Тебе жде Камасвамi, вiн у нашому мiстi найбагатший купець. Якщо ти йому сподобаешся, вiн вiзьме тебе на службу. Тож будь розумником, засмаглий самано! Я переказала йому про тебе через людей. Будь до нього привiтний, вiн чоловiк могутнiй. Але й надто скромним бути не треба! Я не хочу, щоб ти був у нього слугою, ти маеш стати йому рiвнею, а то я буду тобою невдоволена. Камасвамi старiе вже i ледачiе. Якщо ти припадеш йому до вподоби, вiн багато чого тобi довiрить.

Усмiхнувся Сiддхартха й подякував Камалi. А коли вона почула, що вiд учорашнього дня вiн нiчого не iв, то наказала служницям принести хлiба та фруктiв i нагодувати гостя.

– Тобi пощастило, – сказала Камала на прощання. – Перед тобою розчиняються однi дверi за одними. І як воно так дiеться? Чи, може, ти володiеш чарами?

Промовив Сiддхартха:

– Вчора я, Камало, сказав тобi, що вмiю думати, чекати й поститись, а ти вiдповiла, нiбито це нiчого не дае. Але це дае багато чого, Камало, ось побачиш. Ти сама побачиш, що «дурнi» самани в лiсi вчаться i вмiють багато гарних речей – таких, яких не вмiете ви.

Ще позавчора я був пелехатий жебрак, учора я вже цiлував Камалу, а скоро я стану купцем i матиму грошi й усе, чому ти надаеш ваги.

– Це правда, – визнала Камала. – Але що б ти робив без мене? Що б iз тобою було, якби Камала тобi не помогла?

– Люба Камало, – промовив Сiддхартха й високо пiднiс голову, – коли я прийшов до тебе в гай, я ступив перший крок. Я поклав собi за мету навчитись у найчарiвнiшоi серед жiнок кохати.

Вiд тоi хвилини, як я ухвалив цей намiр, я не мав сумнiву, що здiйсню його. Я знав, що ти менi допоможеш. Я знав про це вже тодi, як при входi до гаю зустрiвся з тобою поглядом.

– А якби я вiдмовилась?

– Ти не вiдмовилась. Ось послухай, Камало: коли кинеш у воду камiнь, то вiн швидко-швидко поспiшае на дно. Так бувае й тодi, коли Сiддхартха обирае мету, коли в нього з’являеться якийсь намiр. Сiддхартха нiчого не робить, вiн жде, вiн думае, вiн постуе. Але вiн проходить крiзь речi, як камiнь крiзь воду, – нiчого не роблячи, навiть не рухаючись; його просто тягне, вiн падае.

Сама мета тягне його до себе, бо вiн не пускае в душу свою нiчого такого, що може стати метi на завадi. Це те, чого Сiддхартха навчився в саман. Це те, що невiгласи називають чаклуванням i гадають, нiби його коять демони. Демони не коять нiчого, демонiв нема взагалi. Чаклувати може кожен, кожен може домогтися своеi мети, якщо вмiе думати, якщо вмiе чекати, якщо вмiе постувати.