Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

І з-помiж усiх мудрих i наймудрiших, яких вiн знав i повчання яких з насолодою слухав, з-помiж усiх них не було жодного, хто осягнув би його, царство небесне, цiлком, хто погамував би ii, споконвiчну спрагу, цiлком.

– Говiндо, – сказав якось Сiддхартха до товариша, – Говiндо, ходiмо, любий, пiд баньянове дерево – повправляемось у самозаглибленнi.

Прийшли вони пiд баньянове дерево, посiдали: тут – Сiддхартха, крокiв за двадцять – Говiнда. Поки той сiдав, готуючись промовити Ом, Сiддхартха вже стиха проказував вiрш:

Ом – це лук, стрiла – це душа,

У Брахмана лучить стрiла,

І вцiлити треба конче.

Згодом, коли вони повправлялись, як завжди, у самозаглибленнi, Говiнда пiдвiвся. День добiгав кiнця, час було готуватися до вечiрнього обмивання. Говiнда покликав товариша. Сiддхартха не озвався. Вiн сидiв, занурившись у себе, i його застиглий погляд був спрямований кудись у далечiнь, а з-помiж зубiв ледь виднiвся кiнчик язика; здавалося, Сiддхартха не дихае. Так вiн сидiв, поринувши в себе, зосередивши думку на Ом, нацiливши душу, мов стрiлу, у Брахмана[11 - …нацiливши душу, мов стрiлу, у Брахмана… – Тут брахман – одне з центральних понять iндуiзму, божество, яке утворюе триеднiсть з Шивою i Вiшну, космiчне духовне начало, безособовий абсолют, який лежить в основi всього сущого i в кiнцевому рахунку тотожний атману.

Одного дня мiстом, де жив Сiддхартха, проходили самани – прочани-аскети; трое виснажених, згаслих чоловiкiв, не старi й не молодi, з укритими курявою, покривавленими спинами, майже голi, опаленi сонцем, повитi самотнiстю, чужi й ворожi свiтовi, – зайди й худоребрi шакали в царствi людей. Вiд них iшов гарячий дух потамованих пристрастей, виснажливого обов’язку, жорстокого самозречення.

Увечерi, як минула година самоспоглядання, промовив Сiддхартха до Говiнди:

– Завтра вранцi, о друже мiй, Сiддхартха пiде до саман.

Почувши цi слова й побачивши на застиглому товаришевому обличчi рiшучiсть, тверду й невiдворотну, як пущена з лука стрiла, Говiнда зблiд. І тiеi ж митi, iз першого погляду збагнув: «Ось воно й починаеться, тепер Сiддхартха пiде своiм шляхом, доля його вже пускае паростки, а разом з його долею – i моя». І Говiнда став блiдий, мов суха бананова лушпинка.

– О Сiддхартхо! – вигукнув вiн.