Визволення. Роман мілин

Якщо я вам потрiбен, то прийду. Десять доларiв.

Виконавши доручення й одержавши платню, вiн повертався тридцять миль човном iз двома старими малайцями, якi, здавалося, були його почтом. Мандрувати тридцять миль морем пiд екваторiальним сонцем у невеличкому човнi, де нiде й поворухнутись, – це подвиг, що потребуе витривалостi факiра й властивостей саламандри. Десять доларiв була дешева платня, i його частiше брали. А коли йому було сутужно, вiн позичав у перехожого п’ять доларiв i додавав:

– Я не в силi швидко повернути iх вам, але коли вам треба буде про щось довiдатися, то я до ваших послуг.

Дивно, що нiхто навiть не всмiхався на це «щось». Здебiльшого йому вiдповiдали:

– Дякую вам, старий приятелю, коли менi треба буде iнформацiй, я прийду до вас.

Йоргенсон кивав головою i казав:

– Пам’ятайте, якщо ви, молодi хлопцi, не будете такими, якими були ми, коли ходили тут багато рокiв тому, то iнформацii моi можуть лише зашкодити вам.

Вiн мав своiх улюбленцiв, з якими був бiльш вiдвертим. Вiд нього Лiнгард i почув про Дарат-ес-Салам, або «Берег Притулку».

Йоргенсон, як вiн сам висловлювався, – знав усi таемницi цiеi краiни ще з тих славетних часiв, коли зодягненi в бiлу одежу падриси[40 - Падриси – тубiльнi жерцi, що провадили агiтацiю проти загарбникiв.] почали проповiдувати й воювати по всiй Суматрi, доки голландцi не накивали п’ятами.

От тепер Лiнгард i спробував згадати й зiбрати докупи уривки й клаптi фактiв iз дивовижних оповiдань старого Йоргенсона. Та вiн не знав нiчого, крiм загальноi уяви про цю мiсцевiсть i невиразноi думки про небезпечнi пiдступи до неi.

Тому вiн вагався, а бриг, немов вiдповiдаючи його сумнiвам, теж хитався туди-сюди.

Ця нерiшучiсть i призвела до того, що одного ранку великий нью-йоркський корабель, вантажений барилами з олiею для Японii, проходячи Бiллiтонською протокою, побачив гарний бриг, що дрейфував у фарватерi[41 - Фарватер – лiнiя ходу кораблiв мiж косами або мiлинами.] трохи на схiд вiд Карiмати. Худорлявий шкiпер у сурдутi та його гладкий помiчник iз густими вусами вважали, що вiн занадто гарний для британського корабля, i дивувались, навiщо капiтан його збив марсель, – як це вони бачили, без всякоi потреби.

Пливучи далi, вони помiтили, що грот-рея лишалась у тому самому виглядi, немов ждучи когось. Та другого дня клiпер[42 - Клiпер – великий торговий корабель.], вантажений чаем, що плив iз Лондона за тим самим курсом, уже не побачив брига, бiлого й нерухомого, який лежав перед тим у дрейфi.