Цент на двох

Вона була одягнена у стильний, але досить простий прогулянковий костюм – вiн згадав це, коли думав про цей вiзит пiзнiше. Їi картата спiдниця була плiсирована складками; ii жакет мав м’який вiдтiнок жовтого; ii черевики та гетри були коричневого кольору, а капелюшок – маленький i оздоблений – доповнював ii, як верх дуже дорогоi та красивоi коробки, повноi цукерок.

Мерлiн, затамувавши подих вiд здивування, нервово просунувся до неi.

– Добрий день…, – сказав вiн, а потiм зупинився, – чому, вiн не знав, за винятком того, що йому стало зрозумiло, що в його життi вiдбудеться щось дуже незвичайне, i що для цього не потрiбно буде нiякого оздоблення, окрiм тишi, та належноi кiлькостi уваги в очiкуваннi.

І в ту хвилину, до того, як все почало вiдбуватися, у нього було вiдчуття, що секунда, коли у нього перехопило дихання, розтягнулася у часi: i вiн побачив крiзь скляну перегородку, яка обмежувала маленький кабiнет, недоброзичливу конiчну голову свого роботодавця мiстера Мунлайт Квiла, який нахилився над листуванням.

Вiн побачив мiс Мак-Кракен та мiс Мастерс, як двi плями волосся, що звисали над купами паперiв; вiн побачив багряну лампу над головою, i з приемним задоволенням помiтив, як справдi приемно i романтично вона виглядае у книгарнi.

А потiм це сталося, а точнiше – почало вiдбуватися. Каролiна схопила томик вiршiв, що лежав вiльно на купi, розгублено помахала ним стрункою бiлою рукою i раптом легким жестом пiдкинула вгору до стелi, де вiн зник в багрянiй лампi, оселившись там, i його було видно крiзь пiдсвiчений атлас як темний випираючий прямокутник.

Це iй сподобалось – вона спалахнула молодим заразливим смiхом, i Мерлiн виявив, що вiн теж вiдразу iз задоволенням до нього приеднався.

– Вiн там залишився! – весело закричала вона. – Вiн справдi залишився?

Для обох ця подiя здавалася вершиною блискучого абсурду. Їх смiх змiшався, наповнив книгарню, i Мерлiн був радий дiзнатись, що ii голос е глибоким i сповненим чаклунства.

– Спробуйте iнший, – раптом запропонував вiн, – спробуйте червоний.

При цьому ii смiх посилився i iй довелося спиратися руками на стопку, щоб утриматись.

– Спробуйте iнший, – вона ледве зумiла вимовити мiж спазмами радостi. – О боже, спробуйте iнший!

– Спробуйте двi.

– Так, спробуйте двi. О, я задихнусь, якщо не перестану смiятися. Ось, поiхали.

За словами розпочалася дiя, вона пiдхопила червону книгу i послала ii плавною гiперболою до стелi, де вона опустилася в лампу поруч iз першою.