Цент на двох

А тi перевихованi вiльнолюбцi – це горезвiсна нетерпима до iнших порода. Ти не вважаеш так, Лоiс?

Вона кивнула, все ще задумливо, а вiн продовжував:

– Менi бачиться, що коли одна слабка людина приходить до iншоi, вони не допомоги хочуть одна однiй; це своерiдне товариство у провинi, Лоiс. Коли ти народилася, мати почала нервувати, вона звикла ходити й плакатись до якоiсь мiсiс Косток. Господи, це ранiше змушувало мене тремтiти. Вона розказувала, що це втiшало ii, – бiдна стара мати! Нi, я не думаю, що для того, щоб допомогти комусь, хтось мае проявити своi почуття.

Реальна допомога приходить вiд сильнiшоi людини, яку ти поважаеш. А iхня симпатiя тим бiльша, оскiльки вона не пов’язана з особистим.

– Але ж люди хочуть людського спiвчуття, – заперечила Лоiс. – Вони хочуть вiдчути чуйнiсть iншого.

– Лоiс, вони хочуть вiдчути, що iнша людина теж слабка. Це те, що вони розумiють пiд людянiстю.

– Тут, у монастирi, Лоiс, – продовжував вiн з посмiшкою, – вони з самого початку намагаються вигнати з нас цей жаль до самого себе та гординю нашоi власноi волi.

Вони змушують нас драiти пiдлогу та робити iншi подiбнi речi. Це схоже на iдею врятувати свое життя, втративши його. Бачиш, ми начебто вiдчуваемо, що чим меншою е людина в людському розумiннi, тим кращим слугою вона може бути для усього людства. Ми також живемо з цим до самого кiнця. Коли хтось iз нас помирае, його родина навiть не може отримати тiло. Його ховають тут пiд простим дерев’яним хрестом разом iз тисячею iнших.

Його тон раптово змiнився, вiн дивився на неi i його сiрi очi були сповненi яскравiстю.

– Але ще в серцi чоловiка е деякi речi, яких вiн не може позбутися. І одна з них полягае в тому, що я дуже люблю свою маленьку сестру.

У раптовому поривi вона стала на колiна бiля нього в травi й, схилившись, поцiлувала його в лоба.

– Ти суворий, Кiте, – сказала вона, – i я тебе люблю за це… І ти добрий.

III

Повернувшись у приймальну, Лоiс зустрiла ще пiвтора десятка друзiв Кiта.

Там був молодий чоловiк на iм’я Джарвiс, досить блiдий i тендiтний на вигляд, який, як вона здогадалася, повинен був бути онуком староi мiсiс Джарвiс, i вона подумки порiвнювала цього подвижника зi зграею його буйних дядькiв.

І там був той самий Реган зi шрамами на обличчi й пронизливими пильними очима, якi стежили за нею по всiй кiмнатi й часто зупинялись на Кiтi, з виразом, який найбiльше нагадував поклонiння.