Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Вiн був каталiзатором розвалу московсько-бiльшовицькоi iмперii, хоч сам цього й не хотiв. Своею дiяльнiстю вiн навiчно вписався в iсторiю. А мiг був зробити це достойнiше: сам мав розпустити союз. Та до такого полiтичного розуму не дозрiв iще жоден iмператор.

Завтра, 30 грудня 1991 року, вiдбудеться в Мiнську нарада голiв незалежних держав, якi входять до так званоi СНД. Розпадеться й вона. І чим швидше, тим краще. Інiцiатива Леонiда Кравчука у створеннi Спiвдружностi була тактичним ходом.

Так принаймнi думаю я. Треба було поставити хрест на союзi i виграти час. А далi…

Украiна – держава европейська i на Європу мусить бути зорiентована. З Росiею нам треба жити в згодi, але йти поруч з нею та ще й в однiй упряжцi нам не можна: вона звикла мати Украiну своею колонiею i вiд iмперських апетитiв ще довго не зможе вiдмовитися.

Я починаю вiрити Леонiду Кравчуковi: вiн поки що мiцно стоiть на украiнських державних позицiях. Зрештою, побачимо, як наш Президент поведе себе завтра.

…Хто не знае, якi вишуканi прокльони вивергала довженкiвська баба Марусина на голову маленького Сашка, котрий повисмикував з грядки моркву!

«Царице небесна, заступись за мене, щоб рiс вiн не вгору, а вниз, щоб не почув вiн нi зозулi святоi, нi Божого грому, щоб його болячки з’iли та шашiль поточила!» Та не додала темна бабуся та й не могла знати такого найтяжчого прокльону: «… а щоб тебе Бог покарав такою роботою, щоб ти не знав нi сну, нi вiдпочинку, щоб усе твое життя було заповнене тим клятим дiлом, i ти – ходячи, розмовляючи, горiлку п’ючи та й зовсiм iншою справою зайнятий, працював i працював, навiть увi снi».

Не вимовила цього прокльону баба Марусина, бо таких слiв у ii мовному арсеналi не було, та, мабуть, у творчiй пiдсвiдомостi цiеi талановитоi жiнки жив той проклiн, бо пронiс його через усе свое життя Олександр Довженко, – а хтось же й нас прокляв, усiх, хто пише – i все довколишне життя, подii, розмови, радощi й горе, зовнiшнiй вигляд людей, запахи квiтiв i трав, сонце i дощ, навiть звироднiлi партократи в украiнському парламентi i все-все, що тiльки е на свiтi, перемiнюеться для нас у творчий матерiал.

Тяжка наша доля, але й щастя велике маемо вiд того, що вмiемо створювати нереальну реальнiсть, i коли це прокляття буде врештi з мене зняте, я не захочу жити бiльше на бiлому свiтi.

Та не все встигаеш вилити на папiр, i в мене е борги.