Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Старий пан Сваммер, завжди такий зморщений, похмурий i вiдлюдькуватий, раптом нiби на двадцять рокiв помолодшав. Чоло в нього розгладилося, очi ожили, на устах з’явився лагiдний вираз. Вiн уже не прикривав свого сивого волосся огидною чорною перукою, i одягнений був не в темно-сiрий сюртук, а в гарне соболине хутро, як i розповiдала Алiна.

Весело, навiть привiтно усмiхаючись, що взагалi було йому не властиве, пан Сваммер пiдступив до Перегрiнуса. Вiн би не хотiв заважати своему ласкавому господаревi, мовив пан Сваммер, але як пожилець мусить повiдомити його з самого ранку, що вночi був змушений пустити до себе беззахисну жiнку, яка хоче спекатись тиранii свого лихого дядька i тому якийсь час побуде тут, у нього, на що, звичайно, потрiбен дозвiл ласкавого господаря, по який вiн оце й прийшов.

Перегрiнус машинально спитав, хто ж ця беззахисна жiнка, не подумавши про те, що кращого запитання, щоб попасти на слiд дивноi таемницi, i бути не може.

– Це тiльки справедливо, – мовив пан Сваммер, – тiльки справедливо, що господар хоче довiдатись, кого вiн прихистив у своему домi. Знайте ж, шановний пане Тисе, що дiвчина, яка сховалась у мене, – не хто iнший, як прекрасна голландка Дертье Ельвердiнк, небога славетного Левенгука, що, як вам вiдомо, показуе тут, у Франкфуртi, дивовижнi штуки з допомогою мiкроскопiв. Взагалi Левенгук мiй приятель, але мушу визнати, що вiн жорстока людина i знущаеться з бiдолашноi Дертье, яка до того ж моя хрещениця.

Пiсля бурхливоi сутички, що сталася вчора ввечерi, дiвчинi довелося тiкати, i не диво, що вона вирiшила саме в мене шукати допомоги й розради.

– Дертье Ельвердiнк, – нiби крiзь сон промовив Перегрiнус. – Левенгук! Може, нащадок природознавця Антона ван Левенгука, що виготовляв славетнi мiкроскопи?

– Та воно не можна сказати, – усмiхнувся пан Сваммер, – щоб наш Левенгук був нащадком того славетного вченого, бо вiн сам i е той славетний вчений, а балачки про те, буцiмто його вже рокiв сто як поховано в Дельфтi, – чистi вигадки.

Повiрте менi, дорогий пане Тисе, а то ви ще, може, почнете сумнiватися й у тому, що я славетний Сваммердам, хоч тепер i називаюся Сваммером, щоб було коротше, а ще для того, щоб не доводилось тлумачити предмет своеi науки кожному цiкавому дурневi.