Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Розказуе менi, дурень, про свою пригоду з принцесою i не здогадуеться, що вона сама все менi розповiла, бо я ж не закликав би ii до себе, якби ми з нею вже ранiше не були приятелями. Але що вдiеш, мушу пiддобрюватися до нього, бо менi потрiбна його допомога. Вiн такий простодушний, що повiрить кожному моему слову i навiть у своiй немудрiй добротi йтиме на жертви задля мене, а коли все скiнчиться гаразд i Гамагея знов стане моею, я в подяку добре посмiюся з нього позаочi».

– Менi здалося, – сказав пан Сваммер, пiдходячи до самого пана Перегрiнуса, – менi здалося, що у вас на краватцi сидить блоха, дорогий пане Тисе!

А думки його казали: «Ти ба, це справдi був майстер Блоха! Ото халепа, якщо тiльки Гамагея не помилилась!»

Перегрiнус швидко вiдступив назад, запевняючи, що вiн зовсiм не гидуе блохами.

– Коли так, – мовив пан Сваммер, низько вклоняючись, – коли так, то поки що бувайте здоровi, любий мiй, дорогий пане Тисе.

А думки його казали: «Щоб тебе чорти вхопили, проклятий дурню!»

Майстер Блоха вийняв iз зiницi враженого Перегрiнуса мiкроскопiчне скельце i сказав:

– Тепер ви знаете, любий пане Перегрiнусе, дивовижну дiю цього iнструмента, схожого на який, мабуть, немае в цiлому свiтi, i незабаром побачите, яку вiн дасть вам владу над людьми, коли iхнi найпотаемнiшi думки лежатимуть перед вами як на долонi.

Та якби ви завжди носили це скельце в оцi, то кiнець кiнцем не витримали б щоденного пiзнавання чужих думок, бо надто часто переживали б таке гiрке розчарування, як оце тепер. Коли ви захочете вийти кудись iз дому, я повсякчас буду з вами: сидiтиму у вашiй краватцi, або у вашому жабо, або ще в якомусь затишному мiсцi. Тiльки-но вам захочеться взнати думки того, з ким ви розмовлятимете, ляснiть пальцями, i скельце миттю опиниться у вашому оцi.

Пан Перегрiнус Тис, розумiючи, яку величезну користь дае йому цей дарунок, хотiв гаряче подякувати майстровi Блосi, коли це раптом до кiмнати зайшли два члени мiськоi управи й заявили, що його звинувачують у тяжкому злочинi, а тому вони зобов’язанi тимчасово ув’язнити його, а всi його папери конфiскувати.

Пан Перегрiнус присягався i божився, що не знае за собою нiякiсiнькоi провини. Та один iз членiв управи усмiхнувся й сказав, що, може, його цiлковита невиннiсть з’ясуеться за якихось кiлька годин, але доти вiн мусить скоритися наказам влади.