Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Що мав робити пан Перегрiнус Тис, як не сiсти в карету й податися у супроводi членiв управи до в’язницi?

Можна собi уявити, з якими почуттями проходив вiн повз кiмнату пана Сваммера.

Майстер Блоха сидiв у краватцi арештованого.

Пригода четверта

Несподiвана зустрiч двох друзiв. Радник Кнарпантi i його юридичнi засади. Любовний розпач будяка Цегерiта. Оптичний двобiй магiв. Сомнамбулiчний стан принцеси Гамагеi. Думки у снi. Як Дертье Ельвердiнк сказала майже правду, як будяк Цегерiт утiк з принцесою Гамагеею

Помилка сторожа, що затримав пана Пепуша як нiчного злодiя на гарячому, виявилась дуже швидко.

Але в його паспортi знайшли якiсь неправильнi записи, а тому лишили його сидiти в ратушi, поки вiн не знайде, хто б iз франкфуртських громадян мiг поручитися за нього.

І от пан Георг Пепуш сидiв сам у цiлком пристойнiй кiмнатi й сушив собi голову, де ж йому знайти у Франкфуртi таку людину. Вiн так довго iздив по свiту, що його могли забути навiть тi, хто колись добре знав, та й адрес вiн тепер нiчиiх не пам’ятав.

Сердитий i зажурений, вiн висунувся у вiкно й почав голосно проклинати свою долю. Раптом поряд iз ним вiдчинилося ще одне вiкно i чийсь голос вигукнув:

– Що? Кого я бачу! Це ти, Георге?

Пан Пепуш неабияк здивувався, побачивши того, хто колись у Мадрасi був його найщирiшим приятелем.

– Хай йому чорт, – мовив пан Пепуш, – хай йому чорт, як можна бути таким забудьком! Ну геть випало з голови! Я ж знав, що ти щасливо добувся до рiдноi гаванi.

Я чув у Гамбурзi всiлякi дива про твiй химерний спосiб життя, а приiхавши сюди, навiть не подумав тебе знайти. А втiм, якщо людина така заморочена, як я… Ну, та однаково, добре, що доля послала менi тебе. Ти бачиш, я заарештований, але ти можеш миттю звiльнити мене, коли поручишся, що я справдi Георг Пепуш, знайомий тобi вiддавна, а не якийсь там волоцюга i розбiйник!

– Аякже, – вигукнув пан Перегрiнус Тис, – з мене тепер чудовий, бездоганний поручитель! Я ж сам заарештований за тяжкий злочин, хоч не знаю, навiть не маю анi найменшого уявлення, в чому вiн полягае.

Та, мабуть, краще урвати на цьому розмову двох приятелiв, якi так несподiвано зустрiлися, i розповiсти ласкавому читачевi, через що ж заарештували пана Перегрiнуса Тиса. Важко, навiть неможливо пояснити, як виникають чутки; вони мов вiтер, що прилiтае невiдомо звiдки й зникае невiдомо де.